Історія виникнення проспекту Героїв Харкова.
11 травня на позачерговій сесії Харківської міської ради депутати проголосували за перейменування Московського проспекту на проспект Героїв Харкова. Це стало відповіддю на повномасштабне вторгнення РФ, оскільки не може бути в українському місті, яке постійно потерпає від російських ракет та снарядів, пам'ятників і топонімів, пов'язаних з державою-агресором. Сам проспект має багаторічну і цікаву історію, яка бере свій початок у 17 столітті.
Редакція сайту 057 розповідає історію виникнення проспекту Героїв Харкова.
Харківська фортеця, застава від чуми і "Братський дім"
Як йдеться у книзі "Вулиці та площі Харкова", проспект виник одночасно із Харківською фортецею, яку побудували до 1656 року. На місці нинішнього Соборного провулка стояла кріпосна Московська проїзна вежа, від якої проходила дорога на Москву. Тоді проспект Героїв Харкова був дорогою, що в результаті забудови перетворилася на Московську вулицю. Взагалі проспект поєднував одразу кілька вулиць. Наприклад, частина проспекту Героїв Харкова від теперішньої площі Конституції до мосту називалася Московською вулицею, а від мосту до сучасної площі Захисників України - Старомосковською.
Московська вулиця була болотистою. Ще на початку 19 століття у кварталі між Московською та Рибною вулицями і Петровським провулком знаходилося озеро. Наприкінці 17 століття на Московській дорозі за річкою Харків розташовувалася ощадна застава від чуми.
Через річку Харків облаштували дерев'яний міст, а кам'яний - збудували лише у 1785 році. Іншим способом зв'язку із Захарківською частиною була Барабашівська гребля, що знаходилася навпроти вулиці Ковальської.
У період з 17 по 18 століття йшла забудова тієї частини Московської дороги, яка пролягає від нинішньої площі Конституції до річки Харків. Заселення району на схід від річки почалося у 30-40-х роках 18 століття. В цьому місці за річкою в районі теперішньої площі Героїв Небесної Сотні знаходився в'їзд до міста. Там стояли кам'яні обеліски, а праворуч від дороги розташовувався хутір Заводський. За цими обелісками була Немишлянська приміська слобода з хуторами, а далі знаходився цвинтар. На території слободи в лівій стороні від Московської дороги стояли вітряк та пивоварний завод Іскри.
Значною спорудою 19 століття був "Братський дім" Успенського собору на розі Московської вулиці і сучасної площі Конституції. Далі розташовувалася велика садиба, яка виходила на Московську вулицю, Петрівський провулок і теперішню вулицю Короленко. Ця садиба належала Головному Слобідсько-Українському училищу.
Всю Московську вулицю від площі до мосту за винятком кількох кам'яних будівель у 20-х роках 19 століття забудували непоказними будинками під соломою. За Харківським мостом праворуч - там, де зараз знаходиться Харківський державний професійно-педагогічний коледж імені Вернадського - на початку того ж століття був казенний поштовий двір. Кам'яний будинок поштамту виходив на набережну, а по вулиці за ним знаходився дігтярний ряд. В тому місці, де сьогодні розташовується школа № 30, стояли торгові лазні. У напрямку сучасної площі Героїв Небесної Сотні Московську вулицю забудували кам'яними будинками, а далі до нинішньої площі Захисників України тяглися глинобитні будинки під соломою. Закінчувалася вулиця заставою зі шлагбаумом, біля якого знаходилася таблиця з повідомленням про кількість населення і кам'яні будівлі у Харкові.
Праця Хоткевича, відвідини Станіславського і виступи Шаляпіна
Роботи з упорядкування Московської вулиці розпочалися у 1837 році. Від Харківського мосту до нинішньої площі Конституції України вулицю замостили, по обидва боки проклали тротуари і поклали труби для стоку води. У 1840 році її висвітлили олійними ліхтарями. В ті роки Старомосковську вулицю почали називати Московською чи Захарківською.
На початку другої половини 19 століття на Московській вулиці з'явилося кілька невеликих підприємств. Так, у 1851 році побудували завод Едельберга, а через 10 років навпроти сучасної площі Захисників України відкрився чавуноливарний завод Вестберга. У 60-70-х роках на цій вулиці розташовувались горілчані підприємства, заводи мінеральних вод і кондитерські фабрики. Тоді ж на Московській вулиці з'явилися й учбові заклади. У будівлі з колонадою за Харківським мостом, де нині знаходиться Харківський державний професійно-педагогічний коледж імені Вернадського, в 1845 році почала працювати 1-а Харківська чоловіча гімназія. В 1877-му на нинішній площі Фейєрбаха відкрили шестикласне училище.
В 1883 році на Московській вулиці почався рух конки від біржі на теперішній площі Конституції до вулиці Богдана Хмельницького, а наступного року - до нинішньої площі захисників України.
У другій половині 19 століття в районі знесеного заводу "Серп та молот" побудували завод Бельгійського товариства, завод підвісних доріг та ще кілька інших невеликих промислових підприємств. У 1904 році Бельгійське товариство об'єднало своє підприємство із заводом сільськогосподарських знарядь Гельферіх-Саде, який знаходився на сучасній площі захисників України. Незабаром завод Гельферіх-Саде перемістили на територію колишнього підприємства Бельгійського товариства. Поруч із побудованими заводами з'явилися кілька великих будинків.
Навпроти теперішньої площі захисників України коштом міста побудували кам'яні казарми для Тамбовського полку. На місці нинішнього Палацу культури Харківського електромеханічного заводу спорудили Народний дім. Він належав Харківському товариству поширення у народі грамотності і будувався на гроші, які зібрала громадськість міста. Відкриття Народного дому, що мав два зали і бібліотеку-читальню, відбулося 2 лютого 1903 року. Його діяльність була під суворим контролем місцевої влади. Наприклад, кожна лекція у Народному домі проглядалася та затверджувалася. Однак харків'янам часто вдавалося оминати правила місцевої влади.
Народний дім був популярним серед робітників міста. У ньому працювали вечірні школи, читали лекції, влаштовували масові вечірки, концерти і вистави. Акторськими драматичними гуртками керували видатний український письменник, драматург і етнограф Гнат Хоткевич та Георгій Алексєєв - брат видатного режисера, актора і теоретика театрального мистецтва Костянтина Станіславського. Приїжджаючи до Харкова, Саніславський відвідував репетиції гуртка. Кілька разів у Народному домі виступав видатний співак Федір Шаляпін. У 1907 році за наказом генерал-губернатора Народний дім закрили, а саму будівлю розгромили жандарми. Проте завдяки зусиллям прогресивного загалу його через рік знову відкрили.
У 1910 році поряд із місцем, де в майбутньому побудували стадіон заводу "Серп та молот", відкрили невеликий стадіон, на якому у травні 1911-го відбувся перший у Харкові міжнародний футбольний матч. У грі з англійською командою перемогла збірна міста.
На початку 20 століття вулиця простягалася далеко на схід. Під час Першої світової війни тут почали працювати евакуйовані із заходу заводи. Переведений з Риги велосипедний завод Лейтнера розмістили на території заводу Гельферіх-Саде. Влітку 1915 року з Риги евакуювали до Харкова електромеханічний завод. Для нього відвели місце за Миколаївською лікарнею. Напередодні так званої "Жовтневої революції" майже поряд розташовувалися електромеханічний завод, заводи Гельферіх-Саде, Лейтнера і Мельгозе та інші. На них працювали близько 12 тисяч робітників.
Уособлення індустріального Харкова
Взагалі Московська вулиця знаходилася у робітничому районі міста, який відіграв велику роль у становленні терористичної комуністичної влади у Харкові. У 1917 році на місцевих заводах створили потужні загони так званої "Червоної гвардії". Найбільшим у Петинському робочому районі - так він називався в ті роки - був загін електромеханічного заводу. У липні 1917-го загін налічував близько 400 людей. В цей загін вливалися робочі дружини інших невеликих заводів, а навчання "червоноградійців" проходило щодня після роботи на площі перед заводом. Заняттями керували інструктори із 30-го запасного полку. На самому електромеханічному заводі розташовувався арсенал так званої "Харківської Червоної гвардії". Тут зберігалася зброя, яку привезли з Тули.
Після приходу до влади окупаційного комуністичного режиму Московську вулицю перейменували на Першотравневу. Ця найбільша магістраль стала уособленням індустріального Харкова.
Бурхливому зростанню вулиці сприяло будівництво нових заводів. Так, у 1930 році під Харковом у відкритому степу біля станції Лосєво почалося спорудження легендарного Харківського тракторного заводу. У будівництві брав участь весь СРСР. Обладнання для ХТЗ виготовляли понад 100 підприємств. Через 15 місяців після початку робіт завод підготували до пуску. 1 жовтня 1931 року відбувся 25-тисячний мітинг, на який прибули численні делегації від підприємств Харкова, Донбасу, Москви та Ленінграду. Наступні шість років Харківський тракторний завод випускав колісні трактори, а з 1937-го перейшов на випуск гусеничних та газогенераторних тракторів.
У квітні 1929 року почалося будівництво турбогенераторного заводу імені Кірова, який до недавніх пір був відомий під назвою "Турбоатом". Підприємство почало працювати через п'ять років після початку будівництва. Спорудження заводу планували за проектом іноземних фахівців, що передбачало будівництво цехів із металоконструкцій. Але радянські будівельники розробили проект із використанням залізобетону, що начебто значно знизило вартість будівництва підприємства. Уряд СРСР, розглянувши проект своїх інженерів, дав згоду на його реалізацію та відхилив проект іноземних компаній. Вже у 1935 році завод надав країні першу парову турбіну потужністю 50 тисяч кіловат. Турбогенераторний завод не тільки виготовляв різноманітні турбіни, турбомеханізми та генератори, а й ремонтував, відновлював і модернізував турбіни іноземного виробництва.
Промислові гіганти Харкова - тракторний та турбогенераторний заводи - були зразковими підприємствами країни. Їхньому становленню надавали допомогу заводи з усього СРСР, які виготовляли верстати і різноманітне обладнання. Одночасно зі спорудженням нових підприємств проводилася велика робота з реконструкції старих заводів: "Серп та молот", ХЕМЗ, велосипедний завод та інші.
Одне із найстаріших підприємств Харкова - завод Гельферіх-Саде - більшовики націоналізували у січні 1918 року. В наступному році його перейменували на Перший державний завод сільськогосподарського машинобудування. В 1922-му цьому підприємству присвоїли назву "Серп та молот". У наступному році до нього приєднали завод сільськогосподарського машинобудування імені Артема. З 1928 по 1932 рік у результаті реконструкції основний фонд заводу виріс удвічі.
Успіхів досяг і Харківський електромеханічний завод. У роки першої "п'ятирічки" обсяг його виробництва збільшився у шість разів. Підприємство виготовляло електромотори і електротехнічну апаратуру для автоматизації доменного управління та інші види продукції.
Значно зріс Харківський велосипедний завод, створений у 1923 році з урахуванням колишнього заводу Лейтнера. Випуск продукції підприємство розпочало у березні наступного року. Вже в першій "п'ятирічці" завод перейшов на виготовлення велосипедів виключно з радянських матеріалів. До початку війни між СРСР та Німеччиною він випустив понад мільйон велосипедів.
Велике селище тракторобудівників
У роки перших "п'ятирічок" на проспекті побудували багато нових навчальних закладів. У 1930 році в будівлі колишнього реального училища почав працювати Інститут механізації та електрифікації сільського господарства. Того ж року відкрився Український інститут лінгвістичної освіти, який через 4 роки перейменували на Педагогічний інститут іноземних мов.
У 1922 році в колишньому Народному домі почав працювати Червонозаводський робітничий театр. На його базі у 1928-му створили Червонозаводський державний драматичний театр. Тут працювали відомі театрали: Єфросинія Зарницька, Любов Гаккебуш, Андрій Крамаренко та Віктор Добровольський. У 1933 році для покращення обслуговування трудящих Донбасу театр перевели у Донецьк.
У 1933-1938 роках на місці знесеного Народного дому побудували будівлю Червонозаводського театру, який зараз відомий як Палац культури ХЕМЗ. У районі Червонозаводського театру виникло нове робоче селище з 36 двоповерхових будинків. Тоді ж за лінією нинішньої Балашівської залізниці для працівників електромеханічного заводу та зводу "Серп та молот" збудували житловий комплекс "Промінь".
До 1927 року на території колишньої Миколаївської лікарні спорудили будинок Червонозаводської зразкової робочої поліклініки. У 1927-му відкрили зразкову комунальну лазню з водолікарнею та басейном для плавання. Також на Московському проспекті збудували великий житловий будинок для робітників заводу "Серп та молот". До значних споруд довоєнного часу належить і житловий будинок навпроти вулиці Академіка Павлова, побудований для працівників ХЕМЗ.
Будівництво нових підприємств, особливо тракторного заводу, сприяло швидкому заселенню Московського проспекту. Тут виникло велике робоче селище зі світлими житловими кварталами і зеленню дерев. Це було селище тракторобудівників. Його відокремили від промислових підприємств півкілометровою лісозахисною смугою. На території житлових кварталів рівномірно розмістили дитячі садки, магазини та інші заклади побутового і культурного значення. Забудова селища здійснювалася під керівництвом відомого архітектора Павла Альошина. Біля житлового масиву тракторобудівників виросло селище для робітників інших заводів. Так виник Індустріальний район Харкова.
Значні роботи провели з благоустрою самого Московського проспекту. Його заасфальтували. У 1930 році через залізницю біля заводу "Серп та молот" збудували міст, що значно покращило сполучення. До ХТЗ проклали трамвайну лінію. Колись невелика вулиця перетворилася на 15-кілометровий проспект.
"Алея гігантів"
У роки війни між СРСР та Німеччиною промислові підприємства, які знаходилися на проспекті, евакуювали на схід. Наприклад, Харківський тракторний завод працював на потреби фронту у місті Рубцовськ. Після звільнення Харкова від нацистів серед перших відновили саме ХТЗ. В 1949 році підприємство перейшло на виробництво тракторів Т-54, а з часом там налагодили випуск колісних просапних тракторів ХТЗ-7. У 1955-му розпочався серійний випуск тракторів ХТЗ-14 з дизельним двигуном. Також тракторний завод створив нові трактори ДТ-54М, ДТ-20 і ДТ-16Г, які у 1958 році експонувалися на Всесвітній виставці у Брюсселі. Першим у СРСР підприємство почало випускати швидкісні трактори Т-75 і Т-74.
На початку 1967 року Харківській тракторний завод випустив мільйонний трактор. Через два роки з конвеєру підприємства зійшов трактор Т-25, який нагородили Золотою медаллю Міжнародної виставки сільськогосподарської техніки в Москві. У роки восьмої та дев'ятої "п'ятирічок" колективи ХТЗ і Державного спеціального конструкторського бюро з двигунів разом з вченими та фахівцями інших організацій створили трактор Т-150. Ця потужна машина не поступалася найкращим світовим зразкам на Міжнародній виставці, яка проходила у вересні 1973 року в Будапешті. Тоді колісний трактор Т-150 отримав золоту медаль. У виготовленні машини брали участь понад 160 підприємств. Взагалі випуску нових високопродуктивних тракторів значною мірою сприяла творча дружба заводу з науковими колективами.
29 грудня 1973 року з головного конвеєра ХТЗ зійшов півторамільйонний трактор - новий Т-150К. З 1974-го підприємство стало головним заводом Харківського виробничого тракторобудівного об'єднання.
У 1946 році повністю відновили турбінний завод імені Кірова. З 1953-го на підприємстві, крім парових, почали випускати великі гідравлічні турбіни. Тут створили турбіни для Каховської, Ангарської, Кременчуцької та інших гідроелектростанцій СРСР. У 1958 році на заводі випустили першу в СРСР парову турбіну потужністю 150 тисяч кіловат, а через два роки - першу у світі газову турбіну потужністю 50 тисяч кіловат. У 1964-му розробили проект найбільшої у світі парогазової установки потужністю 200 тисяч кіловат. Велике досягнення колективу турбінного заводу - випуск у 1965 році парової одновальної турбіни потужністю 500 тисяч кіловат і запуск серійного виробництва модернізованих парових турбін потужністю 300 тисяч кіловат, які за своїми техніко-економічними показниками знаходилися на рівні серед найкращих світових зразків. Також велика увага приділялася випуску гідротурбін.
Особливо успішно турбінний завод працював у дев'ятій "п'ятирічці". Продукції підприємства - серійним паровим турбінам потужністю 220, 300 і 500 тисяч кіловат - присвоїли Знак якості. Його присвоїли турбінам для Дніпрогесу, Вілюйської ГЕС та інших. У 1971-1975 роках завод став головним підприємством з виробництва турбін для атомних електростанцій. Тут створили турбіни для Нововоронезької, Вірменської, Чорнобильської, Курської, Ленінградської, Кольської та інших АЕС. Конструктори турбінного заводу розробили робочий проект тихохідної турбіни потужністю 1 мільйон кіловат.
Моторобудівний завод "Серп та молот" виготовляв уніфіковані дизельні двигуни, які застосувалися на машинах 27 типів. Він був найбільшим в СРСР підприємством, що спеціалізувалося на випуску тракторних і комбайнових двигунів. З 1974 року завод став головним підприємством моторобудівного виробничого об'єднання "Серп та молот".
Найбільшим підприємством у своїй галузі став Харківський велосипедний завод імені Петровського. Основні виробничі процеси на підприємстві були механізовані та автоматизовані. У березні 1973 року з конвеєра ХВЗ зійшов 15-мільйонний велосипед. Лише за рік завод випустив стільки велосипедів, скільки виготовив за весь період до початку війни між СРСР та Німеччиною. Дорожні, легкодорожні, спортивні та дитячі велосипеди добре знали за кордоном.
Електромеханічний завод в ті роки випускав електричні машини і апарати, станції управління, обладнання для кораблів та атомних криголамів, удосконалене комплектне електроустаткування для новобудов металургії. У 63 країни світу експортувалися електричні машини та апаратура, які виготовляв ХЕМЗ. На початку 1973 року на підприємстві почав працювати обчислювальний центр - електронний мозок заводу.
Харківський верстатобудівний завод, який збудували у 1935 році, був найбільшим підприємством галузі у післявоєнні роки. У корпусах цехів заводу встановили сучасне обладнання, а усі трудомісткі процеси були механізовані та автоматизовані. Він випускав верстати загального та спеціального призначення, напівавтомати, автомати і автоматичні лінії. Вперше в СРСР на Харківському верстатобудівному заводі створили круглошліфувальні верстати із програмним управлінням.
У березні 1972-го на виставці в Москві завод експонував верстат для силового шліфування, оснащений приладами, що вимірюють деталі у процесі шліфування та видають команду на закінчення обробки. Шліфувальні верстати ХВЗ отримали Знак якості, ними були оснащені багато заводів СРСР. Верстати цього підприємства закуповувало багато зарубіжних компаній. У дев'ятій "п'ятирічці" на Харківському верстатобудівному заводі працювали над оновленням номенклатури круглошліфувальних верстатів для автотракторної, авіаційної, металургійної, турбобудівної, підшипникової та інших галузей промисловості. У 1976 році на заводі встановили потужності, що забезпечували збільшення випуску шліфувальних верстатів у 2,5 рази.
У післявоєнний період на Московському проспекті спорудили кілька нових великих підприємств, серед яких заводи "Електроважмаш", кабельний, підшипниковий, плитковий та інші.
Так, далеко за межами Харкова славився завод важкого електромашинобудування під назвою "Електроважмаш", який заснували у 1946 році. Це було одне з провідних підприємств СРСР із випуску потужних турбогенераторів гідрогенераторів і великих електричних машин. Завод вважався основним в СРСР з виробництва комплексного електроустаткування для тепловозів. Випущені "Електроважмашем" турбогенератори працювали на найбільших ДРЕС - Зміївській, Дніпропетровській, Новочеркаській, Троїцькій, Ворошиловградській та інших, а також на Каховській, Кременчуцькій, Київській і Канівській ГЕС.
У дев'ятій "п'ятирічці" завод почав серійно виробляти турбогенератори потужністю 500 тисяч кіловат для атомних електростанцій. У десятій "п'ятирічці" колектив підприємства домігся випуску генератора потужністю 1 мільйон кіловат, робочі креслення якого вже створили конструктори. На "Електроважмаші" виготовлялися великі електричні машини для металургійної, вугільної, хімічної та інших галузей промисловості. Продукцію заводу поставляли у більш ніж 30 країн світу.
У післявоєнні роки успішно випускав продукцію для потреб народного господарства Харківський плитковий завод. Будівництво підприємства почалося ще у 1936 році, але завадила війна між СРСР та Німеччиною, тому завод ввели у дію лише у 1946-му. Напередодні 1974 року підприємство випустило 100-мільйонний квадратний метр керамічної плитки. Харківський плитковий завод був оснащений сучасним обладнанням, що допомогло йому стати найбільшим підприємством такого профілю в СРСР.
Великий попит у СРСР та інших країнах світу мали вироби підшипникового заводу. Їх експортували у понад 30 країн світу. Серед найбільших підприємств СРСР був і завод "Кондиціонер". Харківські кондиціонери встановлювали у Київському та Московському метрополітенах, на багатьох радянських фабриках і заводах. Продукцію "Кондиціонеру" продавали до 30 країн світу. На Московському проспекті також були розташовані заводи металоконструкцій, сантехвиробів та інші. Саме за велику кількість промислових гігантів проспект отримав назву "Алея гігантів".
Запуск Харківського метро
Неподалік селища Східний збудували Роганський харчовий комплекс, що складався з ковбасного, хлібного, пивоварного, м'ясомолочного, тарного заводів та макаронної фабрики. Першим підприємством комплексу став молокозавод, який почав працювати у 1973 році. В наступному році здали в експлуатацію ковбасний завод. У десятій "п'ятирічці" в Роганському промвузлі спорудили нові корпуси Харківської кондитерської фабрики.
На Московському проспекті працювало багато наукових та культурно-освітніх установ. Наприклад, за технічною документацією, розробленою фахівцями Харківського відділення Всесоюзного державного проектного інституту "Теплоелектропроект", збудували найбільші електростанції - Зміївську, Слов'янську, Криворізьку, Старобешівську, Вуглегірську, Запорізьку і Криворізьку.
Заслуженою славою користувався Український науково-дослідний інститут рослинництва, селекції та генетики імені Юр'єва. Його основний напрямок - виведення комплексно-цінних сортів сільськогосподарських культур. Так, група вчених під керівництвом доктора сільськогосподарських наук, професора Шулиндіна здійснила давню мрію хліборобів та селекціонерів, вивівши нову злакову рослину - третикале. Ця рослина з'єднала у собі найкращі якості пшениці та жита.
Також на проспекті вирувало культурне і спортивне життя. Тут розташовувалися Палац культури ХЕМЗ, який славився своїм музеєм історії заводу, молодіжний клуб заводу імені Малишева, стадіони ХТЗ і "Серп та молот", парки Маяковського та Машинобудівників.
Після закінчення Другої світової війни початок Московського проспекту від сучасної площі Конституції до річки Харків майже повністю забудували новими будинками. За Харківським мостом розташовувалися упорядковані житлові будинки заводів "Серп та молот" верстатобудівного, велосипедного та інших. У 1954 році відкрився рух новим залізобетонним мостом через річку Харків. Сам міст прикрасили скульптурними групами. У 1968-му на проспекті почав працювати найбільший у місті універмаг під назвою "Харків". Значним центром житлового будівництва став район Селекційної станції.
Одночасно з житловим будівництвом велися роботи з подальшого благоустрою Московського проспекту і покращення засобів сполучення. Від житлового комплексу "Промінь" простяглися дві асфальтові дороги, між якими проходила трамвайна лінія. Неподалік ХТЗ побудували новий шляхопровід, а трамвайну лінію продовжили до плиткового заводу. У післявоєнний час на проспекті почався тролейбусний рух. 23 серпня 1975 року на теперішній станції "Турбоатом" відбувся урочистий мітинг, присвячений пуску першої ділянки першої черги Харківського метро. Другу ділянку метрополітену довжиною 7,6 кілометрів з нинішніми станціями "Палац спорту", "Армійська", "Імені Масельського", "Тракторний завод" та "Індустріальна" здали в експлуатацію у 1978 році.
Нагадаємо, що редакція сайту 057 розповідала про сім шокуючих телефонних розмов російських військових, перехоплених СБУ та ГУР на Харківщині. Детальніше про це читайте тут.
