Благовіщення Пресвятої Богородиці — велике дванадесяте свято, третє за значенням народно-релігійне свято після Великодня і Різдва Христового. Християни східного обряду відзначають Благовіщення 7 квітня, західного — 25 березня.
В цей день архангел Гавриїл провістив діві Марії, що вона непорочно зачне від Cвятого Духа і народить Сина Божого — Ісуса Христа.
Коли Марії було 12 років, Бог сповістив, що вона народить Сина Божого. А після того, як Марію заручили Йосифом, з’явився до неї архангел Гавриїл і сказав: «Радуйся, благодатна, Господь з тобою. Зачнеш у лоні і породиш сина і назвеш його Ісус. Він буде великий і Сином Всевишнього назветься, і дасть йому Господь Бог престол Давида, батька його, і царюватиме над домом Якова повіки та й царству його не буде кінця.» Марія ж сказала: «Як же це станеться, коли я мужа не знаю». Відповів архангел: «Дух Святий найде на тебе й сила Всевишнього окриє тебе, — тим-то й Святе, що народиться, назветься — Син Божий. У Бога нема неможливого.» І сказала Марія: «Я раба Господня, нехай буде мені по твоєму слові»
В Назареті, на тому місці, де Архангел Гавриїл благовістив Діву Марію, побудований храм в пам’ять Благовіщення Богородиці.
Святкування Благовіщення встановлене Церквою у IV ст. після того, як самостійно почали відзначати Різдво Христове. Дату Благовіщення< встановили, відрахувавши 9 місяців від Різдва. Крім того, Святі Отці Церкви пояснюють дату Благовіщення ще й тим, що Бог сотворив чоловіка в день 25 березня. Крайні строки, з якими збігається Благовіщення, — четвер 3-го тижня Великого посту та середа Пасхального тижня (за Юліанським календарем). Відповідно до значення цього дня церковне святкування Благовіщення не відміняється, навіть якщо свято припадає на Великдень; піст заради нього послаблюється. У залежності від часу, свято може тривати 3 дні або 1 день.
В Україну свято прийшло з утвердженням християнства. В народі одержало назву «третьої зустрічі весни» (після Стрітення і Сорока Мучеників). Вважається, що весна в цей день остаточно поборола зиму, Бог благословляє землю і відкриває її для сівби. За народними уявленнями, лише після Благовіщення можна було розпочинати польові роботи. Раніше ж «турбувати» землю вважалося великим гріхом.
До цього свята лелеки зазвичай прилітали з вирію та починали вити гнізда. Існувало повір’я, що на Благовіщення відкривалася земля і з неї виповзали змії, вужі та інші плазуни. У цей день здавна існував звичай випускати на волю пташок: «Щоби співали на волі, Бога прославляли та просили щастя-удачі тому, хто їх випустив». Господар випускає на волю, на сонце також всіх тварин, навіть пса і кота виганяє на подвір’я — «щоб чули весну і самі про себе дбали». Пасічники цього дня виставляють на двір вулики.
У церкві цього дня святять проскури. Потім пасічник проскуру кришить та висипає її у мед, «щоб бджоли роїлися», а сівач змішує з землею та сіє по чотирьох кутах ниви — «щоб дощова хмара ниви не минала»; проскуру заривають у землю, «щоб град посіву не побив». Благовіщенську проскуру, як і богоявленську та стрітенську воду, зберігали за образами.
Вважалося, що, коли на Благовіщення, йдучи по воду, дівчина знайде квітку первоцвіту, цього літа вона вийде заміж. Пролісок, що знайдуть на Благовіщення, віщує щастя. Якщо вмитися водою, в яку покладеш цей пролісок — будеш вродливою.
Український народ особливо шанує свято Благовіщення і суворо забороняє всяку працю того дня: за його думкою навіть птиця на Благовіщення святкує, гнізда не робить (Номис, 418). На Благовіщення, казали, досить тільки торкнутися якого насіння, чи зерна, щоб воно зараз же втратило свою сходову силу і ніколи не заплідниться. Не можна, казали, також підкладати того дня і яйця під курку, бо зробляться бовтунами, або вилупляться з них каліки.
З сайту: Ближче до Бога
