Історію, яка днями трапилася у потязі, розповіла керівниця «Вінницького автомайдану» та волонтерка Таїса Гайда.
– Трусить мене з ночі. Не знаю, чого більше: люті чи безсилої образи. Бо навіть війна не робить з мерзоти людей. Дуже хочемо з друзями знайти пару, які вчора їхала потягом з Трускавця до Вінниці. Або хоча б зробити їх «знаменитими». У них було дві нижніх полиці. На одну з них сів поранений боєць, який їхав з 4-тижневої реабілітації і ледве рухався. У бійця була верхня полиця. То вони його вигнали. Навіть вмовляння провідниці не допомогли. Їм було байдуже, що він поранений, що фізично не може ніяк дістатись до тієї полиці. Розумію, що відчував поранений у ті хвилини…
Сам військовий з Києва, був багато разів у АТО/ССО по контракту. У перший день подзвонив воєнком – і він поїхав. Був в Ірпіні, а далі на Донецькому напрямку. Отримав поранення. У Дніпрі виймали частину осколків, потім у Львові ще частину. 4 тижні проходив реабілітацію в Трускавці. Їде додому. Його чекає протезування.
У цьому потязі їхала моя подруга з дитиною. Була б я – вони б вийшли там, де зайшли. І додам: подруга пропонувала свою полицю, вона купила нижню для своєї дитини з ДЦП, але солдат відмовився. Бо, власне, вони з дитиною були у схожій ситуації.
Деталі повідомила Ірина Смірнова:
– Це була 30-хвилинна стоянка, і багато хто вийшов на вулицю. Загалом у нашому вагоні їхало 3 дітей з інвалідністю – це як мінімум 6 нижніх полиць були зайняті саме такими сім’ями. Збоку біля цього бійця сиділи 2 жінки-пенсіонерки, вони з самого початку допомагали хлопцю розстелити постіль. Провідниця дуже швидко запропонувала йому іншу нижню полицю, дуже швидко! Ми допомогли йому перенести речі, постіль.
Я ще спочатку звернула на нього увагу, видно було одразу, що це військовослужбовець, що йому погано.
У потяг його завів помічник начальника вокзалу, я так чомусь вирішила. Бійця одразу посадили на нижню полицю, тобто ніхто і не знав, що вона – не його місце… Я ще думала: чого його ніхто не супроводжує з рідних, бо його хитало, коли він рухався…
Публікація про цю історію була поширена чи не в усі вінницькі групи. І пасажирів швидко впізнали.
– Ми їх знайшли!!! Це родина переїхала з Харкова у Рудьки Самбірського району. Жінка, яку звати Яна, регулярно шарить у заборонених “Однокласниках” і лайкає групу “Москва любовь моя”… Чоловік — з військового вузу, який переїхав на Вінниччину. У навчальному закладі вже відреагували. Ця історія має закінчитись покаранням! – повідомила Таїса Гайда.
– Якби не цей пацан і тисячі таких, як він, ви б в кращому випадку лежали негарними трупами (не факт, що цілими) на дорозі і в підвалах. А в гіршому – спочатку задовольняли сексуальні потреби руських бурятів, а потім вже лежали трупами вздовж доріг і в підвалах, – обурена Ірма Кантемир.
– Проблема не лише в тому, що САМЕ ці люди не поступилися нижньою полицею! У плацкартному вагоні нижніх полиць є досить… Байдужість не має градації, бачимо, що вона була на весь вагон одна – одна на всіх!!! Одні сховалися за свої відмазки, інші спали, не чули, вийшли, не зайшли, не зрозуміли, далеко сиділи, чому я… Пам’ятаєте ролик, в якому весь аеропорт аплодує військовим, що повертаються з війни? У цьому вагоні їм би не аплодували, їм би не дякували, їх би не підтримали… Сумно, – розчарований Володимир Ткаченко.
– Жодного виправдання не може бути! Бо як тільки бачимо військового, маємо дякувати за те, що ми живі. Багато з них віддали найдорожче – своє життя, здоров’я за дупи таких пофігістів… Та я б усю ніч в тамбурі простояла, але язик би не повернувся сказати військовому, що він зайняв не своє місце. Бо на яке б місце військовий не присів, запам’ятайте: там його місце і він має право на нього!!! Це право він заслужив, рятуючи країну, нас всіх! – переконує Тамара Баркевич.
Цей випадок добре підкреслює те, що зараз відбувається в Україні. Є люди, які віддають життя за Батьківщину. Є люди, які допомагають тим, хто на фронті. А є люди, які живуть так, ніби нічого і не відбувається, тільки незручності, які треба пережити. Всі ці люди – українці. Герої, трударі, патріоти. І – просто населення.
На жаль, населення, біомаси ще багато. А ще є представники гомо сапієнс, які є ні українцями, ні людьми… Вони, може, і народилися в Харкові, але їм глибоко по цимбалах на все і на всіх. Вони перепродають гуманітарку, не поступаються місцем у потязі пораненому військовому. Ця історія показує, що поки ми не станемо однією гранітною скелею, поки ми всі не будемо однаково думати і діяти, ми не зможемо наблизити Перемогу!
Джерело: 33 канал
