Шедевр садово-паркового мистецтва був започаткований графинею О. В. Браницькою у тогочасному передмісті Білої Церкви обабіч берегів красуні-Росі й став предметом турбот наступних поколінь графської родини. Проте, саме за життя Олександри Василівнибуло закладено основу парку і визначено стратегічні лінії його розвитку на довгі століття. Нащадки керували доглядом уже створеного, проте самі мало доклали зусиль до розбудови парку. «Этот сад обошелся мне в четыре миллиона рублей», ‑ стверджувала О. В. Браницька. А для її сина та онуків це була просто садиба, оздоблена парком.
Більша частина парку виконана в англійському стилі, але є вкраплення і французького паркового мистецтва, насамперед, «Дружній сад» з ротондою. Є. Чернецький виділяє у парках-резиденціях чотири структурні елементи, які були характерними і для «Олександрії»:
1) палацова частина;
2) символічний сад-парк;
3) мисливські угіддя;
4) господарська частина.
Крім вишуканих альтанок, статуй, містків, ротонд і амфітеатрів, в «Олександрії» було чимало споруд суто практичного, житлового призначення. Так, в парку знаходився Літній палац графів Браницьких (надзвичайно скромний, як для палацу другої жінки в імперії), кілька павільйонів (Великий, Монарший, Гетьманський, Танцювальний), господарські споруди ‑ дім садівника, оранжереї з рослинами із багатьох країн світу тощо.
Природні диковинки вражали гостей парку не менше, ніж архітектурні примхи. Більшість паркових рослин була інтродукованою, тобто завезена з інших країн й акліматизована парковими працівниками. Олімпіада Шишкіна, яка відвідувала парк у ХІХ ст., залишила цінні спогади: «Князь Потемкин прислал графине Браницкой по Днепру целую барку молодых елей; кроме дуба и березы, здесь все саженные деревья» (курсив наш – П. В.). Графиня Олександра замовляла вітчизняні та іноземні екзотичні рослини, а також ділилася своїми саджанцями з іншими
В оранжереях дбайливими руками садівників вирощувалися до 80 сортів кактусів, півтора десятка видів пальм; фігові, лимонні, помаранчеві, кавові, персикові дерева, десятки сортів винограду, величні китайські трояндові дерева ‑ справді, грандіозна оранжерейна колекція навіть для нинішнього часу, а тим більше для епохи графині О. Браницької.
У середині ХІХ ст. губернатор-статистик І. Фундуклей записав про диво-оранжерею такі враження: «Между растениями особенно замечательны одно алоево дерево, которое оплетает своими ветвями целую стену оранжереи; два дерева китайкой розы, которых стволы имеют до шести фунтов окружности, а ветви занимают от 47 до 50 фунтов пространства; с них собирается до 200000 роз. Есть еще в оранжерее одно померанцевое дерево, купленное у короля Станислава Августа, имеющее около 200 лет, пионных и много других редкостей».
Оранжереї були не тільки вмістилищем природної краси, але й цілорічно взимку забезпечували графський стіл різноманітними екзотичними фруктами та ягодами. Саме це надихнуло відомого російського письменника А. П. Чехова створити образ графині Драницької (прообразу Браницької), котра є поміщицею на всю губернію і на Різдвяні свята частує своїх гостей свіжими полуницями, як у казці про дванадцять місяців. А якщо брати до уваги не художні образи, а свідчення очевидців, то в теплицях «Олександрії» дійсно вирощували екзотичні рослини, зокрема, інжир та ананаси. А одного разу в гостях у вже літньої графині побував один англійський лікар, котрий на столі графині нарахував 15 видів фруктів. Мешканцеві туманного Альбіону особливо припали до смаку екзотичні для нього персики та дині.
Отже, у парку вирощували рослини з різних країн Європи, Азії, Америки, помітна частина з яких у Російській імперії були екзотами. Тут росли й подекуди ростуть сосни Веймутова (рослини з Америки, пожалувані особисто Єкатєріною ІІ), модрина польська, тополя канадська, липа кримська, бук лісовий, тюльпанове дерево, дуб червоний, китайські квіткові насадження тощо. Та навіть звичайнісінька ялина сама по собі на Білоцерківщині не росте – її треба завести й акліматизувати.
Вже в часи засновниці парку графині Олександри Василівни Браницької тут налічувалося до 600 видів дерев та кущів, значна кількість яких були інтродуцентами. Спеціально для акліматизації південних теплолюбивих рослин було створено так званий «Мур» ‑ цегляна стіна у вигляді замкнутого прямокутника (270 на 135 м), покрита по периметру черевною черепицею. Високі стіни захищали південні рослини від холодних вітрів й давали їм можливість адаптуватися до нових кліматичних умов.
Графиня активно перетворювала своє паркове дітище на розплідник з розведення рідкісних рослин й активно колекціонувала їх, залучаючи до цієї справи рідних та друзів. Для білоцерківської магнатки найкращим подарунком були не діаманти, а саджанці рослин, яких у неї не було. У 1816 р. вона писала сину Владиславу-Гжегожу:
«Сделай мне одолжение, привези с собой от княгини Радзивилловой кустик каприфолии, она мне очень обещала из своей Аркадии, а у меня этого растения нет, мне очень одолжишь и я чрезмерно этого растения желаю, а ты знаешь, что это лучший подарок от тебя и для меня будет».
При цьому графиня щедро ділилася своїми парковими здобутками з іншими. Відомо, що в 1807 р. графиня подарувала ботанічному саду Харківського університету 37 видів рослин у кількості 380 екземплярів. Такі подарунки свідчать про те, що вже в перші роки ХІХ ст. білоцерківський парк мав вагомі рослинні колекції.
Графи не шкодували коштів на хороших фахівців для догляду за парком. Так, понад півстоліття у парку пропрацював садівник-австрієць Єнс. На честь 50-літнього ювілею його роботи в парку було встановлено колону, яка збереглася донині.
Уривок перший.
Уривок другий.
Далі буде. Слідкуйте за публікаціями на нашому сайті.
