28 жовтня в Україні вшановують 78-ту річницю вигнання нацистських окупантів з України. Це день відзначають через проведення операцій щодо витіснення угорських та німецьких військ з України. Завершилися вони битвами на Закарпатті. Тоді територію області боронили партизанські загони. Участь в одному з них брав Іван Мешко. Історію ветерана розповідає Суспільне.
Чоловіку зараз 96 років. Він — професор, доктор економічних наук, фундатор і колишній декан економічного факультету Ужгородського національного університету, а також учасник Другої світової війни. Про участь у партизанському загоні напередодні річниці вигнання нацистських окупантів з України, Іван Мешко розповів журналістам Суспільного.
Іван Мешко народився у селі Лецовиця Мукачівського району 23 листопада 1925 року. У 1944-му чоловік навчався у Мукачівській торговельній академії. "У 1944 році закрили всі навчальні заклади і студентів, котрі мали 18 років, забирали в армію, або в трудові табори", — каже чоловік. Тоді ж Іван Мешко долучився до партизанського загону.
"У мене був вибір: або я йду в угорські солдати, мене забирали в армію, або я йду в ліс у партизани, то я вибрав другий варіант. Коли в жовтні постало питання, що треба йти в угорську армію, або в угорські табори, то я пішов у партизани. Це було не тільки з точки зору особистої думки, бо в партизани я знав, куди треба йти, а куди мене поведуть в армії, а ще й в угорській фашистській армії, — не знав. Що мені там робити?", — згадує Іван Мешко.
У партизанському загоні Іван Мешко був з жовтня до листопада. "Є таке село Бабичі, що поряд із моїм селом Лецовиця. Там була така дротова дорога, якою перевозили ліс. Там, де грузили цей ліс, були такі шатра, накривки, там був наш штаб, нашого партизанського загону. Там ми жили", — розповів ветеран.
За словами Мешка, партизани цілодобово жили в лісі. Були в них чергування. Одягалися в цивільний одяг. "Кличів у нас не було, бо ми знали одне одного. Нас було 130 людей. Було 7 угрупувань. Доручення були, хто й куди, у яке село має йти, що треба робити, що треба довідатися. Збирали інформацію і ту інформацію через радіозв'язок передавалася у командування регулярних військ", — пояснює чоловік.
Їжу для партизанів готували жителі сіл. "Село домовлялося і партизани приходили в село й забирали, несли туди їсти. Не в одному селі то було, в кількох. Це ж партизанський рух був на Свалявщині, Воловеччині й Мукачівщині, тобто три райони охоплював", — пояснює учасник другої світової війни.
Іван Мешко каже: за два місяці перебування у партизанському загоні мали два бої з угорськими військами. В одному загинув друг Івана. "Був бій з угорськими військами, їх називали польова жандармерія. Ця жандармерія вирішила прочистити ліс і вони прийшли туди, де ми були, але ми їх в ліс не пустили. На моїх очах вбили мого шкільного товариша Івана Сабова з Чинадієва. Ми з ним роками їздили потягом з Чинадієва до Мукачева, бо вчилися ми в Мукачеві", — каже чоловік.
Згадує Іван Мешко день, коли розпустили партизанський загін: "Злився партизанський загін із військами Червоної армії й нас розпустили. Нам повиписували довідки про те, що ми брали участь у партизанському загоні".
З того часу Івана Мешка щороку нагороджували за участь у Другій світовій війні. Чоловік каже: прикро, що знову довелося жити у воєнний час. "Таке бомбардування цивільного населення не відбувалося. Була просто війна на фронті. Руйнували об'єкти, які стосувалися війни. Німці теж були жорстокі люди. Я не пам'ятаю, може тому, що тоді було менше інформації, але в мене таке інтуїтивне відчуття, що такого звірства не було, як тепер робиться. Якби не вірив у перемогу, то б здурів. Не маю найменшого сумніву".
Подробиці в сюжеті Суспільного:
Підписуйтеся на наш Телеграм-канал та отримуйте новини ще оперативніше!
