Благодатне, Україна — У п’ятницю в селах на захід від Херсона були ознаки поспішного відступу Росії та невдалої спроби уповільнити наступ українців, повідомляє Daycom.
Українські військові обстежили одну покинуту російську базу, на складі в селі Благодатне, перебираючи купи одягу, книг і консервів.
Російська військова форма була зім’ята в купу на підлозі спального району. Ліжка залишилися пом’ятими. Одяг сушать на мотузці.
Поруч, склад був забитий зеленими дерев’яними ящиками з сотнями покинутих російських мінометних боєприпасів. Кілька снарядів було розкладено на підлозі складу, детонатори вже вкручені у вибухівку, готові до швидкого вистрілу.
«Вони пішли поспішно», — сказав Сергій, рядовий, який попросив оприлюднити лише його ім’я, згідно з українським військовим протоколом. «Вони готувалися розстріляти нас цими боєприпасами, але не встигли».
Інший рядовий Дмитро сказав: «Пішли без бою».
Протягом п’ятничного дня українська військова техніка проїжджала повз село, рухаючись на схід під низьким хмарним небом вздовж головної траси М14, що веде до Херсона.
Залишки тривалої битви за місто було видно на дорозі до сіл, відвойованих Україною в середу.
Уздовж траси берези повалені артилерією, телефонні кабелі повалилися на дорогу, а металеві огорожі покручені та пробиті осколками. .
Періодично було чути віддалені удари артилерії, яка, ймовірно, стріляла з російських позицій на східному березі річки Дніпро. Але представники українських ЗМІ повідомили, що за кілька кілометрів від Херсона все ще точаться бої. Незалежно перевірити заяву не вдалося відразу.
На заході, у Благодатному, невеликому скупченні цегляних будинків, оточених полями у відкритому степу, жителі сказали, що росіяни тихо відійшли в ніч із середи на четвер.
«Ніяких боїв не було, вони мирно пішли», — сказала 82-річна Євгенія Хайдаєва про відхід росіян від того, що було оборонною смугою на північний захід від Херсона, пройшовши біля Благодатного.
У п’ятницю чоловік, якого жителі назвали вчителем місцевої школи, керував мотоциклом, прикрашеним двома українськими прапорами, які майоріли, коли він мчав дорогами села, сигналив і кричав «Слава Україні!».
Не всі були в бадьорому настрої. Охоронець школи Вадим Слабодянюк стояв, спершись на велосипед, і тупо дивився, як на вантажівках проїжджають українські військові.
За його словами, його мати та батько загинули від артилерійського обстрілу української армії під час бойових дій весною та влітку. «І я їх обох під обстрілом поховав» на місцевому цвинтарі, додав він. Він сказав, що важко погодитися з тим, що сили його країни обстріляли його село.
Місцеві жителі описували відчуття падіння морального духу росіян, які перебували в їхньому селі, повертаючись до кількох місяців.
73-річна Марія Акімона, доярка на пенсії, пригадала, що влітку російський солдат сказав їй, що у нього є однорічний син, і що він сказав: «Я не побачу, як він робить перші кроки».
Вона додала: «Я запитала його, що він тут робить, і він сказав, що не розуміє».
