Олексій – військовослужбовець, який пройшов АТО та повернувся на фронт з першого дня повномасштабного вторгнення. За словами Олексія, питання його повернення на фронт навіть не обговорювалася. Бо він може зробити все, що в його силах, аби звільнити Україну від російських загарбників.
Про це йдеться в матеріалі Вчасно.
"Я родом з Балакліївського району, живу за 10 кілометрів від Балаклії. В якийсь день вийшов з хати, сів на ґанку закурити. І тут – “подарунок” від сусіда: касетний обстріл. Одна касета відбилася від металевого гаража й влетіла в хату. Пролетіла в 40 сантиметрах над моєю головою. Отоді я встав і сказав дружині: буду воювати. Звісно, відпускати не хотіла – кричала… Тим паче вдома ще молодший син – 13 років. Але я вирішив, що треба йти – бо вбити може й тут, коли ти проста людина, і там, коли ти борешся…",- розповідає Олексій.
Захисник розповідає, що в лютому, в перші дні повномасштабного вторгнення росіян – пішов у воєнкомат зі словами: "Йтиму воювати". І відразу потрапив на Донеччину. До того пройшов 15-16 роки в АТО. Але ці війни навіть порівнювати не можна – тоді, у 2015-2016 роках була зовсім інша війна.
Війна не пройшла для Олексія без втрат – під час служби, коли він стояв на блокпосту біля Майорська, їх із побратимами "накрили" мінометним обстрілом. Тієї ж миті військовий втратив око – в нього поцілив один з уламків.
Доки Олексій бореться за кожен сантиметр України, у нього вже народилася онука – донька старшого сина. Він її вже бачив. Каже, що тепер головне – це зробити все, аби дитина не побачила війни, жила без страху.
“Зараз, поки я тут, у мене й онучка народилася. А вдома чекає дружина, 25-річний і 13-річний син. Молодший все розуміє – що війна триває, треба захищати нашу Україну... Але мене вчили жити по іншому – я віруючий, родина така ж. Хотілося б жити по божому слову. Але я вже бачу, що все йде по тому, як написано у Біблії. І Україна ще буде дуже гарна. Після розрух прийде щастя. Треба тільки дочекатися”, – каже Олексій.
