Марина живе у багатоповерхівці в одному із районів міста і не виїжджала зі Слов’янська з початку повномасштабного вторгнення. Ми попросили жінку поділитись своєю історією життя у прифронтовому місті.
Евакуюватись Марина не змогла, бо доглядає за старенькою матір’ю, яка пережила інсульт і перелом стегна. Їй вже важко пересуватись по квартирі, тому спільно з родичами вирішили не ризикувати з евакуацією.
Живе Марина на 9 поверсі, спускатись кожного разу сходами у сховище зі старою мамою було просто нереально. Тому, коли Слов’янськ сильно обстрілювали, жінки залишалась у квартирі, ховалися в коридорі, а коли було особливо гучно - виходили у тамбур і перечікували там із сусідкою.
Життя на 9-му поверсі без ліфта завдає певні незручності. Коли не було води, Марині доводилось піднімати на 9 поверх по 60-70 літрів води за день. Треба було зробити кілька ходок, аби набрати необхідну кількість.
Коли попередили про відключення газу, Марина відразу купила електропічку, аби готувати їсти. Вона, звичайно, повільніше нагрівається, проте є непоганою альтернативою газовій. Блакитного палива у квартирі немає і досі, але нещодавно дали опалення.
Додалась ще одна проблема - відсутність світла. Проте Марина вже пристосувалась і до цього. Купила ліхтар, який заряджається, від свічок відмовилась, бо це неекономно. Їсти готує у періоди, коли його вмикають, на електричній пічці.
З продуктами проблем не було - каже Марина. Їх завозили у магазини, на ринки, до того ж видають гуманітарну допомогу.
Ближче до осені безпекова ситуація у Слов’янську відчутно покращилась - каже Марина. Проте це, на жаль, співпало з обстрілами усієї території України. І тому це все одно додає певні переживання.
Коли обстріли у Слов’янську зменшились, у перші дні було дуже дивно - каже Марина.
“Була така глибока тиша і це було трошки моторошно”
Люди почали масово повертатись ще влітку. У когось закінчились гроші, хтось не зміг знайти роботу. І восени людей теж побільшало на вулицях, коли звільнили Харківщину. Сьогодні відчуття безпеки у Слов’янську більше, ніж в інших містах області. Тут навіть є переселенці з інших міст Донеччини. Сюди переїхали люди з колишнього Слов’янського району, Бахмута, які втратили свої домівки.
Після деокупації Святогірська і Лимана, люди з цих міст почали привозити свою господарську продукцію на ринки. Швидко прийшли до тями і почали щось робити - каже Марина.
Загалом, ситуація у місті набагато краще, ніж навесні та влітку. Хоч і немає газу, воду періодично вимикають, ліфт не працює і перебої зі світлом, Марина не втрачає оптимізму і каже, що краще перетерпіти. Однак, повертатись у місто не закликає, якщо не горить - їхати не треба.
З проблем, які Марина відчула на собі, перебуваючи зараз у Слов’янську - відсутність фахівців, які зможуть підібрати їй необхідні окуляри для зору.
Комунікація з міською владою, ЖЕКами і волонтерськими організаціями є, - каже Марина. На всякий випадок у жінки є номери гарячих ліній, за якими вона може з’ясувати свої питання.
Марина зізнається, що читає телеграм канали, офіційні джерела, Радіо Свободу, Українську правду, міський Сайт 6262.com.ua.
Ну і наостанок, ми запитали, що ж допомагає триматись у ці нелегкі часи? Жінка каже, що наші складнощі в порівнянні з тими, з якими зараз стикаються військові - це ніщо. Допомагає триматись родина і можливість спілкуватись із найближчими людьми, які на відстані. І, звичайно, віра. Будь-яка людина зараз у щось вірить, без віри зараз просто неможливо.
Читайте також:
Отримуйте добірку найважливіших новин за день у нашій Viber спільноті.
