У Тернополі попрощалися з 26-річним Артуром-Артемом Харівим. Він загинув 20 січня на Луганщині. Артур-Артем був футболістом, капітаном команди "Смиківці". Про це розповів його приятель і вболівальник футбольної команди Юрій Ліский.
"Приблизно 5 років він грав за нашу команду. Він міг в такий необхідний момент згуртувати команду. Здавалося часом, що вже от програшний варіант, але він з нього робив безпрограшний. Він міг згуртувати буквально за хвилину часу. Хлопці завжди його поважали, любили, підтримували".
У Домі печалі священнослужителі відправили панахиду, пише Суспільне.
Прощалися з бійцем на Алеї Слави Микулинецького цвинтаря.
"Сьогодні ми зібралися тут, щоб віддати шану справжньому патріоту України, мужньому і рішучому воїну, стрільцю, помічнику гранатометника десантно-штурмового взводу, десантно-штурмової роти військової частини А028,1 солдату Харіву Артуру-Артему Юрійовичу. Під час проходження військової служби він ніколи не шукав легких шляхів, зарекомендував себе наполегливим та відповідальним військовослужбовцем. 20 січня 2023 року загинув в населеному пункті Кремінна", – каже заступник начальника Тернопільського міського центру комплектування Віктор Білас.
Попрощатися з військовослужбовцем прийшли рідні, друзі, бойові побратими та члени футбольної команди Артура-Артема.
Святослав Бутковський дружив із ним з дитинства, Артур з перших днів повномасштабного вторгнення пішов в тероборону. У грудні потрапив на передову.
"На початку грудня ми з ним прощалися і він казав: "На мене найближчі 3 роки не розраховуй за футбол, бо я підписав контракт, повернуся, то будемо грати". В нього не закрадалися думки, що він може не повернутися.
Він йшов захищати Україну і конкретно просився в штурмову групу. В мене всі спогади з ним теплі, тому що він був дуже позитивною людиною, я завжди міг на нього покластися, коли не подзвонив, що не попросив я знав, що він свої справи залишить, але прийде мені на допомогу. Я якось задумався, намагався щось погане згадати, якісь сварки, але я не мав що згадати, не було нічого".
У загиблого залишилися батьки та молодший брат.
"Він дуже був скритною дитиною, він не був балакучим. Ми не знали чим він займається, добився всього мовчки, був дуже стильний, мужній, справжній герой. Він з першого дня війни служив. Я казала: "Артурчик, може ще почекай?". Він відповів, що вирішив йти. А його рішення ніхто ніколи не змінював, він в нас був лідер, був молодець", – говорить мама Жанна Балдюк.
27 січня на позачерговому засіданні сесії міської ради депутати прийняли рішення присвоїти Артуру-Артему Харіву та ще 11 військовослужбовцям звання "Почесний громадянин міста Тернополя"посмертно.
