Нині у місті залишається близько шести тисяч людей. Серед них — близько двох сотень дітей. Волонтери докладають максимум зусиль, аби забезпечити містян їжею та водою, але через інтенсивні обстріли, кількість охочих привезти допомогу суттєво зменшилася.
«І ось так під обстрілами приїздите? Які обстріли. Це так. Поодинокий», — так розпочинається наше знайомство з представником гуманітарної місії «Проліска» Євгеном Ткачовим.
Щодня під обстрілами він розвозить місцевим гуманітарну допомогу. Каже, не боїться лише дурень, він же намагається до всього ставитися з гумором, бо без цього на фронті можна поїхати глуздом.
«Ми намагаємося не спокушати Бога, ми — не герої. У мене сім’я, чекають онуки. Я ще хотів би побачитися з ними. Ми намагаємося, першою чергою, допомогти тим, від кого залежить існування міста і існування місцевих жителів, тобто ДСНСники, швидка допомога, лікарі, комунальники, які досі прибирають сміття у місті. Тобто, ось таких людей. А потім вже цивільних інших», — говорить Євген Ткачов.
За один раз Євген зі своїм напарником Альбертом може привезти до гарячої точки Донбасу лише одну тонну гуманітарної допомоги. Така кількість обумовлена вантажопідйомністю автомобіля. Тож доводиться робити декілька поїздок на день, аби забезпечити місцевих усім необхідним. Наталія отримує допомогу не вперше. Запевняє: без цього у Бахмуті не вижити.
«Більше води, бо з водою у нас катастрофа тут. Жодної води немає! Взагалі ніякої! Все розбите, все перебите і жодної води немає. Нехай привозять питну, технічну, будь-яку воду, якщо є така можливість», — говорить жінка.
З міста люди не виїздять з різних причин. До прикладу, Євген залишається із дружиною та двома дітьми, бо хоче допомогти волонтерам вивезти якомога більше покинутих домашніх тварин з міста. Для цього вони сім’єю шиють сумки для перевезення. Але вже і вони міркують над евакуацією, бо безпекова та гуманітарна ситуації у місті становляться дедалі гірше.
«Сумки для тварин. Волонтери приїжджали та віддавали їм, допомагали, щоб тварин вивозити. Бо їх бігає валом. До сусідів прилетіло, вони собаку лишили. Буде гірше — біля траси живемо, зібралися та поїхали. Транспорт є», — говорить Євген.
Подекуди вулиці Бахмуту вже нагадують Маріуполь. На тротуарах гинуть люди, а забрати їх оперативно іноді неможливо через щільність обстрілів. Тож, тіла лежать просто неба по декілька діб. Так сталося і з сусідом мешканця Бахмута Євгена.
«Миттєво. Ось ми йдемо, хлопці згрупувалися, впали, вуха закрили, рота відкрили, а я став і не зрозумів, мені осколок прилетів у руку. Ось перший уламок», — згадує Євген.
За словами працівників місцевого кладовища, у Бахмуті ховають від шести до десяти місцевих жителів щотижня, а ями викопують щоденно.
