Сумчанин Олексій Братушка загинув від кулі снайпера на Майдані у Києві 20 лютого 2014 року. Посмертно йому присвоїли звання Героя України та Героя Небесної Сотні. До подій на Майдані він працював столяром на машинобудівному заводі, навчався у Сумській школі №11.
Про його історію Суспільному розповіли в навчальному закладі, який нині носить ім'я Олексія Братушки.
Колишня школа №11 у Сумах нині називається НВК №16 ім. О.Братушки. Тут облаштували невеличкий музей, присвячений Революції Гідності. Фото з Майдану та особисті речі Героя Небесної Сотні сюди принесли рідні та знайомі колишнього учня. Старші діти і вчителі розповідають про Майдан молодшим школярам та гостям школи.
Компас Олексія Братушки зберігається у шкільному музеї. Суспільне Суми
"Він кожного тижня йшов у похід пішки, беручи із собою лише рюкзак та компас. Це саме та річ, яка належала нашому герою, з якою він ходив", - розповідає педагог-організатор Оксана Яковенко.
За її словами, Олексій Братушка був учасником Помаранчевої революції.
"Коли він побачив побоїще 18-го лютого, він, звичайно, не витримав і почав збиратися. Батько відчував, що може його втратити. Він його відмовляв. Але Олексій сказав: "Батю, не роби із мене пацюка. Я повернуся за два дні". Обіцянку він виконав. Він повернувся, але, на жаль, у труні", - говорить Оксана Яковенко.
Могила Олексія Братушки на центральному кладовищі в Сумах. Суспільне Суми
"У Києві Олексій Братушка подзвонив своїй подрузі Ані і запитав, як же дістатися до Майдану. Аня сказала: "Льошо, може ти заночуєш у нас, а ми завтра із тобою разом підемо на Майдан із друзями?". Він сказав: "Та ні, якось я вже сам тут і залишуся", - розповідає вчителька.
На Майдані Олексій Братушка приєднався до Львівської сотні, тому що вона стояла на передовій. "Тобто, він став там, де свистять кулі", - говорить Оксана Яковенко.
За два дні рідним повідомили про його загибель. Кульове поранення від снайпера Олексій отримав на вулиці Інститутській. Поховали чоловіка 24 лютого на центральному цвинтарі у Сумах.
В одному з інтерв'ю Суспільному батько Олексія, Сергій Братушка, сказав: "Стільки років минуло. З одного боку, мав заспокоїтись, а з іншого боку – щодня сумую, щодня він в думках. Він був для мене опора, надія, радник, і все це в одну секунду було втрачено".
