Про навчальні династії в наших «Історіях» ще не йшлося. Тож потрібно і про цей факт в житті ННІ іноземної філології розказати.
Отже, сьогодні в «Історіях успіху: ННІ іноземної філології очима третьокурсників» інтерв'ю із Самантою Діденко. Пропонуємо Вашій увазі розмову, передруковану зі слів респондентки.
— Саманто, традиційне наше запитання до учасників проєкту: ЧОМУ саме ННІ іноземної філології?
— Тому що я ще змалку дуже любила англійську мову. Цю любов мені прищепила мама — також випускниця ННІ іноземної філології. Тож я з дитинства вже багато знала про цей навчальний заклад, сприймала його, можна сказати, як рідний. В мене взагалі не виникало ніколи дилеми, куди вступати, бо якщо мама там навчалася і стала успішною людиною (до речі, вона має дві освіти — перекладач і медсестра — і працює одночасно і перекладачем, і медсестрою; ну, такі зараз реалії... її робота пов'язана з обома напрямками; для роботи їй треба знати іноземну) — отже, якщо мама закінчила ННІ, то і я хочу! Так і сталося.
— Не шкодували про свій вибір?
— Ні. Ніколи. Після вступу, я зрозуміла що обрала правильно. Мені одразу сподобалися і викладачі, і те, як вони подають навчальний матеріал. Був один момент... Я чула колись, від когось із однолітків чи трошки старших, ніж я, що в університеті викладачу байдуже, чи ти слухаєш, чи не слухаєш, вчиш чи ні... Це твої проблеми... Але в цьому освітньому закладі я побачила протилежне: викладачі зацікавлені у знаннях студентів. І адміністрація ННІ іноземної філології — це також люди, які зрозуміють і підтримають, порадять, якщо треба. Відчувається в усьому, що життя студентів намагаються робити цікавим. Загалом, у нашому ННІІФ все сприяє якісному, продуктивному навчанню.
— Уточніть, будь ласка. Чи приклад наведіть. Що саме сприяє продуктивності у навчанні?
— Насаперед це те, що навчання підкріплюється позитивними емоціями.
— А якість навчання? Чи доводилося вже перевірити свій рівень володіння іноземною?
— О, так. Було. На початку повномасштабного вторгнення я виїхала до Німеччини. В мене тоді був базовий, по суті шкільний рівень знань з німецької, бо я вчила її в школі. Тоді єднаючою ланкою між мною і німцями стала англійська, проте, німці неохоче переходять на неї (хіба в особливих випадках), тому я почала вчити німецьку. І мені це вдалося, я почала розмовляти. Ми ж навіть під час війни продовжували навчатися в університеті, дистанційно. Гадаю, саме це й допомогло.
А згодом я полетіла в Америку, де змогла добряче вдосконалити знання англійської мови.
— То Ви любите, мабуть, навчатися? Вас сам процес навчання, вочевидь, приваблює.
— Так. Відчуття успіху, коли виходить щось вивчити і застосувати в житті ці знання. Я постійно щось вчу, весь час навчаюся, йду далі, далі... Я дуже це люблю.
Вік живи — вік учись!
— Ви вже на третьому курсі. Що б Ви порадили абітурієнтам, які вагаються, невпевнені у виборі?
— Абітурієнтам я раджу вступати в наш університет. У нас гарно навчають і з задоволенням навчаються. Мені подобається, що про мій навчальний заклад говтрять кя про престижний і про такий, що має гарну репутацію. У нас ви знайдете підтримку і серед студентів, і серед викладачів та керівництва, а здобуті знання будуть якісні, а це — запорука Вашого успіху в житті. Раджу, рекомендую! І ця порада дійсно від серця.
Передруковано зі сторінки Олени Прищепи
Кафедра германської філології та
зарубіжної літератури ЖДУ ім. Івана Франка
