Це могла бути історія успішного підприємця, який веде сільськогосподарську діяльність у прифронтовій громаді навіть під час війни. Але російська армія випустила ракету по підприємству, вщент його зруйнувавши.
67-річний фермер Яків Маринченко живе в одній з громад неподалік Оріхова. Вирощуванням пшениці та соняшника він займається з 1995 року, а з 2000-х - переробляє зерно на борошно. Чоловік каже, що на експорт ніколи не продавав збіжжя. Тільки переробляв і населеню продавав і борошно, і висівки.
Він обробляє близько 50 га землі, в його господарстві є 7 працівників. Підприємець говорить, що через щільну інтенсивність обстрілів цього року не міг обробляти поля, як слід, тому і має нижчу ніж зазвичай врожайність - трошки більше 30 ц/га.
Проте наразі він має зовсім інші проблеми: треба проводити посівну та збирати соняшник, а робити це ніяк. 25 серпня о 8-й ранку російська армія скерувала на його підприємство ракету ("Іскандер" чи Х-41). Відновлювати нічого. Млин, ангари, техніка - все потрощено.
"Все до чого я йшов всі ці роки, все зіпсовано. Воно мені не легко прийшло. Роками будував, економив, бо хотів добудувати, переробку зробити. Млин купив за 124 000 гривень в 2000 році. Це великі гроші були і тоді, і зараз. Хотів дітям залишити. У мене донька та син. Думав вони продовжать мою справу і вони були згодні. Казали, що поки я можу, то буду працювати, а потім вже вони візьмуть в свої руки. А тепер от так все сталося", - каже він, показуючи навколо.
Фермер зазначає, що подальший розвиток його підприємства нині під питанням. Суму збитків називає дуже обережно, за попередніми розрахунками, це десь 100 тисяч доларів. Оцінку ще не робив, не встиг. Планує вносити дані про знищення майна в реєстр і сподівається, що отримає компенсацію чи бодай якусь допомогу від держави.
"Я підприємець малого рівня. Сіяв, обробляв і переробляв. З цього і жив. Зараз земля в мене залишилась, але ж техніка пошкоджена", - ділиться пан Яків. Він пояснює, що вже за пару тижнів має збирати соняшник. Засіяно 20 га і для цього треба техніка. Потім врожай треба зберігати, тож потрібен ангар.
"Буду просити колег аби вони мені допомогли. Вони дають мені сховище і вони мені соняшник скосять", - говорить.
Під час розмови він час від часу показує по сторонах, згадуючи, де були ангари, де стояв млин, де зберігалось зерно. Він залишив на посівну кампанію близько 50 тонн відбірного зерна, нині на землі лежить не більше 20 тонн. Сіяти його не можна, геть непридатне для того, переробити також не можна, бо має специфічний запах, підгоріло та перемішане з камінням. Він досі не може зрозуміти, як одна ракета могла за лічені секунди знищити те, що він будував роками і, як йому здавалось, будував надійно.
"Вибух був страшної сили. Метал розлетівся на 150-200 метрів. Збирали по селу", - додає.
Чи буде він відновлювати своє підприємства поки не знає, але йому телефонують колеги і пропонують допомогу, зокрема і фінансову. Але поки йде війна Яків Васильович не хоче брати на себе фінансові зобов'язання, бо не знає чи зможе повернути гроші. Тож, всі плани будуть після перемоги.
В громаді, де знаходиться підприємство Якова Маринченка, нині проживає 3608 людей (до війни було 4195 осіб). Нещодавно громада отримала від благодійників обладнання для очистки води. Зараз тут є лише привозна питна вода.
За час повномасштабної війни в громаді зазнали руйнувань понад 400 будівель (житлових будинків, торгових точок та інших об'єктів інфраструктури). Тиждень тому внаслідок прямого влучання ворожої ракети було повністю знищено будинок. Господиня дивом залишилась живою, її відкопали з-під завалів і доставили в лікарню.
