Сьогодні у Дніпрі відбулася акція "Не мовчи! Полон – вбиває! Україна чекає своїх героїв додому". Її учасники нагадали про полонених захисників Маріуполя, які перебувають в катівнях ворога понад півтора року.
Про це повідомляє сайт 056.
Акція розпочалася на Європейській площі. Потім відбулася хода до Січеславської набережної.
Мета акції – звернути увагу суспільства та залучити його до підтримки військовополонених та їхніх родин. На акцію зібрались близькі та родичі зниклих бійців маріупольського гарнізону. Вони вимагають у влади швидкого та дієвого рішення про повернення азовців, які мужньо тримали ворожий удар та здалися в надії на обмін. Також вони закликають суспільство звернути увагу на цю проблему та допомогти "достукатися" до її вирішення.
"Я чекаю чоловіка Сергія. Він прикордонник, з березня 2022 року з Маріуполя в полоні. Відтоді ходжу на такі акції, але ще немає ніяких змін.
Взагалі з ним відсутній будь-який зв'язок. Від його побратима, який повернувся з полону, знаю, що він в так званій "днр"", - розповіла Алла.
Вона ледве стримуючи сльози розповіла, в яких він там умовах.
"Знаю, що воші та короста там у наших хлопців. Зубів немає, їжа дуже погана. Та і їсти практично не можуть, бо зубів немає, одні щелепи.
А якщо погано співають гімн росії, то б'ють.
Яке там міжнародне гуманітарне право? росіяни - звірі. Подивитись на їхніх полонених й на наших - це велика різниця", - висловилася жінка.
В неї серце "кров'ю обливається", коли вона уявляє, як йому там боляче й страшно. Кожен день - це каторга для нього. Не кожен виживе в таких умовах.
Але Алла не має взагалі поняття, коли її чоловіка повернуть. Вважає, що це рулетка. Як і інших учасників ації, її рятують від відчаю надія та віра.
"Я чекаю сина Максима. Вся його частина потрапила в полон. З 16 по 20 травня вони виходили на зв'язок. Обіцяли їх повернути через два-три місяці, але пройшло вже 18 місяців, і досі тримають. Він уже два своїх Дні народження відмітив в російській неволі.
Я про нього взагалі нічого не знаю. Ті хлопці, яких міняли казали, що його з Оленівки в Таганрог. Там він витримав чотири місяці катувань. Потім відправили в Каменськ-Шахтинський рф.
Дуже малими порціями годують. Наші герої втрачають по 25-35 кг. Перебиті ребра, ноги. Таганрог - це взагалі страшно.
І ми не знаємо, скільки ще їх чекати, що робити, куди звертатися, кого просити. Щоб наших прикордонників та весь маріупольський гарнізон звільнили.
Треба домовлятися, шукати виходи. Ми розуміємо, що не можеться у влади, але щось для цього треба робить. Треба рятувати. Що може бути ціннішим за життя людей. Треба шукати рішення. Тому що завтра може бути пізно", - сказала Лариса.
Читайте також:
