22 листопада за ініціативою прем’єр-міністра Індії Н. Моді відбулась віртуальна зустріч лідерів країн G20 – групи найбільших економік світу. Особливістю цього онлайн-заходу стала відсутність президентів Китаю Сі Цзіньпіна і США Джо Байдена, а ще перший за 2 роки онлайн-виступ очільника кремля.
У Центрі протидії дезінформації при РНБО України проаналізували що намагалися довести учасники заходу й ті, хто відмовилися взяти в ньому участь, передає редакція 056.
По-перше, лідер Індії, яка цього місяця завершує головування у групі G-20, використав захід для демонстрації зростаючого глобального впливу в регіоні цієї південноазіатської країни та як старт передвиборчої кампанії національних виборів 2024 року, на яких Моді балотуватиметься на третій термін прем’єр-міністра.
По-друге, певного резонансу світової спільноти набула відмова від онлайн-зустрічі президента США та очільника Китаю. Чому лідери двох найпотужніших держав вирішили не вийти на зв’язок? Обидві сторони не коментують причини відмови, проте найвірогідніше у Байдена та Сі різні мотиви такого рішення. Американський президент вкотре публічно демонструє, що він не хоче бути на одному інформаційному майданчику разом із токсичним путіним. Сі Цзіньпін на час саміту зустрічав у Пекіні голову держдуми рф володіна, а замість нього участь у відеосаміті взяв прем’єр Державної ради Китаю Лі Цян. Крім того, ймовірно, на рішення Сі вплинули певні суперечності між Китаєм та Індією, які змагаються між собою за регіональне лідерство. Тож говорити про демонстрацію лідером КНР охолодження відносин з путіним зарано.
По-третє, путін очікувано використав можливість онлайн-виступу для доведення міжнародній аудиторії своїх наративів і звинувачень лідерів Заходу в ситуації навколо України. На тлі того, що деякі країни Глобального Півдня не надто заглиблені у російсько-українську війну, путін також скористався цим міжнародним майданчиком для їх переконання в своїй правоті.
Путін цинічно прокоментував російську агресію і заявив, що «треба думати, як припинити кровопролиття» (про дії своєї армії він не сказав нічого). Утім очільник кремля піддався своїй шаблонній риториці – мовляв, росія ніколи не відмовлялася від мирних переговорів, а Україна публічно оголосила про вихід із переговорного процесу. Характерно, що у своїй проповіді путін вперше вжив слово «війна» замість кремлівського терміну «спеціальна військова операція».
Примітно, що путін змінив позицію щодо війни між Ізраїлем і ХАМАСом, зробивши її більш антиізраїльською, адже раніше заяви базувалися на нейтральних закликах до перемир’я у секторі Гази. У такий спосіб він спробував продемонструвати нібито лицемірство країн Заходу, які засудили російське вторгнення але підтримали дії Ізраїлю – мовляв, вони мають бути «шоковані кривавою революцією Євромайдану 2014 року» та наступною війною, яку «київський режим вів проти власного народу» на Донбасі, а ще нинішнім «знищенням мирного населення в секторі Гази». Так, кремль продовжує сподіватись, що війна в Ізраїлі відверне увагу світової спільноти на чолі зі США від надання військової допомоги Україні.
Крім цього, слова путіна сигналізують про зростання підтримки росією іранських інтересів у регіоні та готовність протистояти Ізраїлю. Проте реакція на промову путіна свідчить, що його заяви не справили особливого враження на присутніх, а світова спільнота не побачила у виступі диктатора чогось нового чи важливого.
По-четверте, варто зауважити, що лідери більшості західних країн-учасників саміту виступили з критикою російської агресії. Так, прем’єр-міністр Канади Д. Трюдо засудив «жорстоке й невиправдане вторгнення в Україну» і закликав притягнути росію до відповідальності за розв’язану нею війну. Він також наголосив на важливості дотримання верховенства права та закликав держави засудити безвідповідальні дії росії. Канцлер Німеччини О. Шольц особисто закликав російського диктатора припинити війну і вивести війська з України. Прем’єр-міністерка Італії Д. Мелоні хоч і «привітала пропозицію путіна працювати над миром в Україні», проте додала, що «ми не повинні забувати, що в Україні є агресор і атакована сторона».
Отже, несподіваний виступ путіна на саміті G20 довів, що кремль не демонструє жодних ознак перегляду своїх максималістських цілей в Україні. Тому, хоч світовій спільноті путін і надсилає сигнали про готовність сісти за стіл переговорів, але російському суспільству він постійно говорить про необхідність досягти всіх цілей «сво». Кремлівський сценарій «миру в Україні», як і раніше, передбачає віддачу росії загарбаних територій, відмову від усіх гарантів безпеки та відносин з цивілізованим світом. А кінцевою метою диктатор може розглядати й узагалі зникнення України як незалежної країни, та українців як нації. Тому «заморожування» бойових дій за російським сценарієм значно збільшує ймовірність поновлення в найближчому майбутньому російської агресії на умовах, набагато вигідніших для кремля.
