Є в нашому місті вулиця, яка носить ім’я козацького полковника Мартина Небаби. При цьому відомий він переважно історикам-науковцям, а більшість городян навряд чи знайома з життєвим шляхом полковника. Ба більше, коли у 2016 році в Чернігові розпочався процес перейменування вулиць, серед жителів колишньої вулиці Василя Боженка навіть знайшлися противники її найменування на честь Мартина Небаби. Вони не сприймали цю пропозицію чи то через «немилозвучність» прізвища, чи то через брак інформації про цю колоритну постать. Тож герой нашої рубрики сьогодні – саме Мартин Небаба.
Дата народження майбутнього козацького ватажка дослідникам невідома. Він походив з території сучасної Житомирської області, був міщанином з містечка Коростишева. Про заняття Мартина Небаби до початку повстання Богдана Хмельницького в 1648 році інформація теж відсутня. Чи був він до цього козаком-січовиком, чи проходив хоч якийсь вишкіл на Запорозькій Січі? Можемо лише гадати. Відомо, що в 1648 році Мартин Небаба з невеликим загоном приєднався до козацького війська гетьмана Хмельницького. Брав участь у перших успішних битвах з польськими військами під Жовтими Водами та Корсунем, а потім гетьман відправив його на Чернігівщину піднімати на повстання місцевий люд.
Отже, улітку 1648 року Мартин Небаба з’являється на території Чернігівського воєводства. Тут його загін діє доволі успішно, швидко ліквідовує залишки шляхетської адміністрації та постійно поповнює свої лави місцевими повстанцями. Замість польських владних інституцій Небаба та його сподвижники створюють новий адміністративно-територіальний устрій, запроваджуючи полки, сотні та курені. Уже тоді Мартин стає очільником новоствореного Борзенського (Борзнянського) козацького полку.
Географія діяльності загонів Небаби дуже стрімко розширюється з власне Чернігово-Сіверщини аж на територію Білорусі, дійшовши до Пінська: великий відрізок територій було звільнено від влади Речі Посполитої, здобуто міста Гомель, Лоєв, Брагин та Мозир.
Успіхи полковника належним чином оцінив Хмельницький: Небабу відкликають до гетьманського табору, де він стає одним із найбільш довірених сподвижників Богдана. Тут він бере активну участь у Пилявецькій битві у вересні 1648 року, а після неї очолює авангардну частину козацького війська під час походу на Галичину у жовтні – листопаді того ж року. Ця військова акція завершилася облогою міста Замостя та перемовинами між гетьманом Хмельницьким і новообраним польським королем Яном Казимиром II, у результаті яких гетьман вирішив відмовитися від подальшого походу на власне польські землі, а король пообіцяв задовольнити вимоги козаків. Проте доволі швидко стало зрозуміло, що війна буде продовжуватися, оскільки обидві сторони вважали свої цілі нереалізованими: король через спротив сейму не зміг реалізувати обіцянки, великі магнати та шляхта прагнули реваншу за принизливі поразки та почали формувати свіжі війська, а Хмельницький зрозумів, що його сподівання марні.
Мартин Небаба
До всього, скориставшись залученням основної маси козацького війська до походу на землі Галичини, військовий тиск з півночі вже восени 1648 року почав здійснювати зі своїм військом литовський воєвода, князь Януш Радзивілл. Він зумів успішно витіснити малочисельні козацькі загони з півдня сучасної Білорусі, придушивши там опір місцевих повстанців. Виникла безпосередня загроза вторгнення Радзивілла на українські території.
Тож гетьман був змушений знову відправити Мартина Небабу на Чернігівщину для організації оборони від можливого наступу литовського війська. Тут на початку 1649 року він стає наказним гетьманом лівобережних козацьких полків. Відомий чернігівський історик, професор Олександр Коваленко, звертає увагу, що в документах першої половини 1649 року Небабу називають не тільки борзенським, але й батуринським, а також почепським полковником. На думку науковця, на відміну від Борзенського, Батуринський і Почепський полки являли собою не військово-адміністративні, а суто військові (можливо, тимчасові) формування, що перебували під орудою Небаби.
Полковник зумів не допустити вторгнення військ Радзивілла на Чернігівщину. Ба більше, з перемінним успіхом загони Небаби та його сподвижника Гаркуші самі здійснювали рейди на білоруську територію, зокрема навіть на деякий час змогли оволодіти Гомелем. Проте у травні – червні 1649 року козацькі сили зазнали кількох поразок від переважаючого литовського війська та змушені були відступити на Чернігівщину.
У цих обставинах Хмельницький знову відкликав Небабу до гетьманської ставки, лишивши оборону Чернігівщини на київського полковника Михайла Кричевського та чернігівського полковника Степана Пободайла. Перший пізніше загинув у бою з литовським військом під Лоєвом, але зупинив його подальше просування.
На новому місці Небаба бере участь у важливих Збаразькій і Зборівській битвах. Результат останньої вирішила подвійна гра кримського хана, який був підкуплений поляками та погрожував перейти на їхній бік. Враховуючи обставини, гетьман погодився на компромісний Зборівський мир, який встановлював козацький реєстр у 40 тисяч осіб та визначав козацьку владу на територіях Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводств.
Цю угоду не хотіли виконувати обидві сторони, вважаючи її половинчастою та суперечливою. Польський король хотів використати Зборівський мир для тимчасового перепочинку та підготовки необхідних сил для остаточного придушення козацького повстання, а гетьман Хмельницький прагнув використати час для укріплення козацького устрою та збільшення мілітарної потуги, а також пошуку нових, більш надійних союзників. Слід сказати, що ряд впливових представників козацької старшини з найближчого оточення гетьмана не сприйняли умов Зборівського миру, особливо в частині обмеження козацького реєстру, вбачали в ньому зраду та висловлювали бунтівні наміри стосовно Хмельницького. Серед них дослідники називають і Мартина Небабу.
Під час тимчасового перепочинку гетьман зайнявся наведенням ладу у сфері адміністративного устрою. Зокрема, об’єднав Борзенський та Чернігівський полки і знову повернув Небабу на Чернігівщину. Цього разу в якості чернігівського полковника.
Тут Небаба був змушений виконувати адміністративно-господарські функції. Перш за все, слідкувати за порядком та приборкувати бунтівних козаків, які не ввійшли до складу офіційного реєстру. Вищезгаданий історик Олександр Коваленко, спираючись на гнівні листи гетьмана до чернігівського полковника впродовж 1650 року, робить висновок про симпатії Небаби до позбавлених офіційного козацького статусу: він не надто поспішав їх карати.
Крім того, фактор прикордоння змушував полковника налагоджувати добрі взаємини з воєводами прикордонних міст московії та стримувати можливу військову активність литовського воєначальника Радзивілла. Як свідчить згаданий дослідник, у останньому випадку Небаба відповідно до стратегії Хмельницького діяв або дипломатичним, або військовим шляхом, провокуючи соціальні бунти на півдні Білорусі.
На початку 1651 року Зборівський мир фактично перестав існувати, відновилися збройні сутички козацьких і польських військ. Готуючись до нової військової кампанії, Хмельницький доручив Київському, Чернігівському та Ніжинському полкам здійснювати оборону від можливого нападу з півночі військ уже згадуваного Радзивілла. А сам вирушив у похід на захід, що завершився невдалою для козаків битвою під Берестечком.
А що ж Небаба? Чернігівський полковник зі своїм військом розташувався на рубежі річок Дніпра та Сожа, розбивши військовий табір біля Ріпок. Тут він очікував можливого наступу литовців і готував рейди на задніпровську територію.
Така нагода випала у червні 1651 року, коли козаки Небаби перейшли на білоруську територію і взяли в облогу Гомель. Проте через упертий супротив залоги міста та наближення переважаючих сил Радзивілла чернігівський полковник наказав негайно відступати. Далі ситуація розвивалася стрімко. Спочатку Небабі вдалося розбити тритисячний передовий загін литовського війська, який переправився біля гирла річки Сож. Але Радзивіллу вдалося непомітно переправити основну частину свого війська під Лоєвом і зненацька оточити козаків. 16 липня 1651 року військо Небаби було атаковане і розбите, у бою полягло близько 3–4 тисяч козаків. Сам Небаба, за переказами, героїчно захищався врукопаш, зазнав багатьох поранень і врешті був убитий. Відомо, що Януш Радзивілл наказав вшанувати хоробрість загиблого: Небабу поховали з військовими почестями.
Після перемоги над Небабою очільник литовського війська рушив на Чернігів, плануючи несподівано захопити місто. Проте змушений був відступити, оборону фортеці очолив наступник героя нашої розповіді полковник Степан Пободайло. Після цього, оминувши Чернігів, Радзивілл дійшов до Києва та захопив місто.
Вивченням долі родини Мартина Небаби займався видатний історик Вадим Модзалевський. Ім’я та походження дружини чернігівського полковника залишилися невідомими, проте встановлено, що після його смерті вона була змушена одна виховувати їхніх двох малолітніх синів, Андрія та Охріма. Старший син, Михайло, уже був дорослим і брав участь у військових походах батька, потрапив до полону Януша Радзивілла в результаті битви під Лоєвом. Пізніше вдова вдруге вийшла заміж за сотника Самійла Курбацького, який підтримав виступ гетьмана Івана Виговського проти московської влади. За це у 1659 році вдову Небаби та двох його малих синів було викрадено царськими загонами та вивезено з Борзни до Путивля. Після ув’язнення вдруге овдовіла жінка була змушена просити протекції гетьмана Івана Брюховецького, який видав їй два охоронних універсали.
Відомо, що сини Мартина Небаби в подальшому зробили непогану кар’єру в козацькому війську. Михайло протягом 1666–1667 років був стародубським полковником, Андрій – шаповалівським сотником, а Охрім – «знатним військовим товаришем».
Вочевидь, постать героїчного полковника Мартина Небаби потребує вшанування як одна із найбільш яскравих серед військових діячів визвольного повстання Богдана Хмельницького. Сподіваємось, що цей матеріал допоможе читачам краще зрозуміти роль полковника в історії України загалом та Чернігівщини зокрема.
Андрій Подвербний
