Маріупольська активістка Катерина Храпович два роки мріяла втілити ідею, яку вона презентувала за кілька днів до великої війни у хабі “Халабуда”. Але реалізувати її завадила велика війна. Коли ж Катерина все ж ризикнула, була здивована: майже усю першу партію зручних та якісних речей з креативним мерчем про Маріуполь від її власного бренду ABITI викупили ще на етапі передпродажу. Тепер вона планує не тільки додати до колекції різноманітний дизайн, а й збільшити асортимент, де буде багато тепла та любові до Сходу України.
Бренд з назвою ABITI Катерина придумала ще у Маріуполі: дослівно він означає “одяг” італійською. На момент виникнення ідеї вона активно вчила італійську і їй здалося, що це милозвучне слово легко прочитати та запам’ятати.
«Так, цій ідеї вже два роки. З’явилася вона, коли я проходила бізнес-школу у «Халабуді», що проходила за пару тижнів до повномасштабного вторгнення, - згадує дівчина. - Нас навчали різних навичках, а як підсумок 20 лютого провели своєрідний випускний, де я й презентувала свої напрацювання».
Це був не грант на фінансування, а створення презентації, яке допомогло Катерині побачити цей проєкт як цілісну ідею для бізнесу. Вона хотіла просувати свій дизайн мерчу про Маріуполь, який, жартує вона, не було б соромно привезти на згадку про місто.
«Я побачила таку проблему: часто пропонувалося щось або не дуже цікаве, або не дуже якісне. А мені хотілося, щоб було влучно, якісно, креативно, - каже Катерина. - Бо наше місто різноманітне, а я ще та амбасадорка Маріуполя: завжди презентувала його друзям з різних міст та країн. І хотіла, щоб вони мали щось, що з цих мандрів можна з задоволенням взяти з собою додому».
Перший дизайн був частково схожий на те, чим Катерина здивувала маріупольців нещодавно. Вона зізнається, що народився він випадково, коли вона подумала про Маріуполь як місто контрастів, де багато культурних фестивалів та творчих людей, але відбувається все це на тлі промислових пейзажів. Малюнок був саме на цю тему - місце для вечірок на фоні заводу.
«Але згодом ця ідея трансформувалася, хоч на шопері можна побачити й море, й труби заводів. Цей мерч про те, що ви точно заберете з собою з Маріуполя: море у серці та металеву крихту в легенях. Бо усім відомо, що Маріуполь був центром металургії і всі ми там - люди з металом”, - пояснює символізм ідеї Катерина.
Катерина каже, що їй та родині пощастило, бо не довелося пережити жахіття, які випали на долю багатьох маріупольців: вдалося виїхати вранці 26 лютого. У них була машина, паливо, але не було водія. Друзі запропонували виїхати разом, двома автівками, бо у них було два водія.
«Коли ми дісталися Дніпра, десь по обіді, то дізналися, що місто в оточенні і кільце зімкнулося, - згадує дівчина. - Виходить, ми проскочили в останні момент. Дорога не була суперлегкою, ми бачили колони розбитої техніки, наші військові на блок-постах розповідали про бої з диверсантами. Але це не порівняти з тим, що маріупольці, які не встигли виїхати, переживали потім».
Катерина зізнається, що й вони до останнього не хотіли їхати. Бо були впевнені, що місту для захисту потрібні його мешканці. Але друзі та родичі з інших міст так вмовляли, що родина вирішила виїхати на три дні, щоб вони не хвилювалися. Ці три дні розтягнулися майже на два роки.
«Спочатку виїхали до Дніпра, але потім родина роз’єдналася: частина поїхала на Черкащину, де з 2014 року жили рідні з Донецька. А для мене було принципово щось робити для перемоги, а у маленькому населеному пункті я навряд чи змогла б діяти продуктивно, - пояснює Катерина. - Я вирушила до Ужгорода, де приєдналася до благодійної організації «Схід СОС». Ще до великої війни я була дотична до їхнього проєкту з моніторингу правоохоронних і державних структур та навчанню людей їхнім правам. Основний фокус моєї піврічної роботи в Ужгороді - менеджмент комунікацій. Я працювала з партнерами, спілкувалася з представниками медіа, висвітлювала роботу організації, допомагала залучати донорів».
Катерина каже, що спочатку мала багато роботи - не було вихідних, працювати доводилося, фактично, 24 на 7. Але коли вже стало зрозуміло, що це не спринт, а марафон, довелося вчитися розподіляти роботу більш розумно, щоб не вигоріти емоційно.
«А рік тому я переїхала до Київа. Бо більшість моїх друзів були тут, і дуже хотілося опинитися ближче до тих, хто є цінним та важливим, - пояснює своє рішення Катерина. - Тепер я проєктна менеджерка у «Схід СОС» мережі безпечних просторів «Затишно SPACE» для дівчат та жінок. Ми працюємо як з ВПО, так й з місцевими мешканцями, які постраждали від війни».
Цей простір допомагає адаптуватися після травматичних подій, жінкам та дівчатам надають різнопланову психосоціальну допомогу, пропонують профорієнтацію та навчання. В таких центрах є соціальні працівники, психологи, кейс-менеджери, навчені підтримувати людей у складні часи. Простори працюють у Черкасах, Кропивницькому, Вінниці, Запоріжжі, Миколаєві та Харкові. Нещодавно відкрили «Затишно SPACE» в Одесі.
Ідею, яка народилася два роки тому, Катерина тримала в голові. Але переїзди, багато роботи, невпевненість в актуальності такої ініціативи заважали їй ризикнути втілити її у життя.
«Коли з кимось спілкувалися, обов’язково показувала презентацію, а вони казали — давай, спробуй! - згадує дівчина, як отримувала певні «натяки», що все вийде. - А у вересні 2023-го я була на «Фестивалі думок», спілкувалася з однодумцями, а раптом побачила пост волонтерів з «Халабуди» про збір коштів на ремонт дронів. І зрозуміла — маю нарешті почати свою справу, щоб допомогти їм. Бо саме «Халабуда» зробила для мене так багато! Я прийшла туди у 18 років, стажувалася, пройшла безліч цікавих програм. Тому маю віддячити».
І хоча проєкт ABITI зараз на початковій стадії, відгуки на цю ініціативу Катерини вражають. На своїх сторінках в соціальних мережах вона запитала, як маріупольці ставляться до цієї ідеї. І отримала позитивну реакцію: перші 30 шоперів розійшлися ще на стадії передпродажу. Ще п’ять викупили дуже швидко. Зараз Катерина приймає замовлення на другу партію.
«30 екземплярів тепер мають власників в Дніпрі, Києві, Львові, Івано-Франківську, Ужгороді, Чернівцях та за кордоном. Завдяки чому 3000 грн вже полетіло на ремонт дронів в «Халабуду», - написала дівчина на своїй сторінці у Фейсбук. - Ще 5 шоперів, нагадувань про щасливе місто Марії, шукають своїх власників. А у новому році чекайте декілька оновлень».
Ціна одного шоперу від Катерини Храпович 550 гривень, сумка має одне широке відділення 38х42 см з застібкою на кнопочці, кишеньку 24х24 см та 2 ручки - 50 см та 70 см. Річ зроблена з щільної саржи, разом з нею майстриня надсилає листівку. Відправляє Катерина по всій Україні та за кордон. Майстриня з уважністю підійшла до вибору виробника для нанесення свого мерчу — їй було важливо, щоб речі були не тільки символічними, а й корисними та довго радували своїх власників.
Катерина планує продавати не тільки шопери, а й світшоти, футболки, листівки, плакати. І зізнається, що, скоріше за все, трошки змінить концепцію бренду. Бо спочатку планувала робити мерч, пов’язаний виключно з Маріуполем. А зараз, зізнається, що їй хочеться трохи розширити фокус на увесь Схід країни.
«На жаль, я бачу тенденцію, що про наш край люди знають щось виключно у темі війни. А Схід сам по собі прекрасний! Люди, культура, природа... - каже дівчина. - Шкода, що й мій Маріуполь тепер асоціюється тільки з важким, а хочеться, щоб пам’ятали й про хороше».
Вона мріє придумати влучні мерчі про терикони чи культурні особливості регіону. Можливо, вдасться реалізувати спільні ідеї разом з культурними просторами в Києві. А поки свою продукцію Катерина рекламує на сторінках у Фесбуці та в Інстаграмі.
«Поки складно сказати про масштаб. Хотілося, щоб тренд став впізнаваний, щоб ідеї відгукнулися багатьом, - каже майстриня. - Вірю, що вийде, хоча, звісно, маю багато страхів. Коли починала, думала: от, п’ятьом подружкам подарую - і все. Але вже маю приклади, як два шопери замовили, а потім пишуть: а можна ще два?»
Якщо ви хочете, як і наша героїня, допомогти "Халабуді" з ремонтом дронів для ЗСУ, ось вам координати для донатів:
ОСЬ БАНКА: https://send.monobank.ua/jar/7JpNrh9pyn
Номер картки банки
5375 4112 0841 3166
5457 0825 0359 9263 Приват