Протягом майже двох років війни, Миколаївський зоопарк не зупиняв свою роботу. Працівники щоденно виконували свої обов’язки та доглядали за тваринами не зважаючи на постійні рашиські обстріли по місту.
Редакція 0512 продовжує спецпроєкт (Над)важливі: робота підприємств очима працівників і цього разу пропонуємо дізнатися про роботу Миколаївського зоопарку. Працівники розповіли що довелося пережити їхньому закладу та як вони долали проблеми, які принесла росія.
Завідуючий відділом копитного-хоботних тварин Олександр Шумський працює у зоопарку з 1997 року. На своїй посаді чоловік в першу чергу відповідає за тварин, які знаходяться у відділі - слони, бегемоти, жирафи, зубри та інші. Несе відповідальність за своїх працівників, за стан вольєрів, а коли тварини хворіють, то обов’язково має звернутися до ветеринарної служби.
Так як Олександр Шумський завідує найбільшим відділом у зоопарку, то роботи за день немало:
- Зранку приходимо на роботу, так як всі здають ключі увечері, а зранку ми їх роздаємо назад, робітники по догляду за тваринами забирають ці ключі та розписуються у журналі. У нас робітники зазвичай закріплені за одними і тими ж самими об'єктами, тому розповідаю яку і кому роботу потрібно виконати і всі приступають до своїх обов’язків. Далі проводимо обхід. Наш відділ один з найбільших. Ідемо спочатку в одну сторону, дивимося на тварин, як вони себе почувають, щоб всі були на місці, щоб були здорові. Після десятої години йдемо на кормоцех, дивимось продукти, які видали тваринам, щоб вони були задовільної якості, у належній кількості та щоб були розділені правильно.
Чоловік зізнається, що після початку повномаштабного вторгнення виникло чимало проблем - відсутність води, нестача кормів, через унеможливлення поставок. Проблемою було і дістатися до робочого місця:
- Я живу за містом, тому декілька тижнів ходив на роботу пішки, адже наша «маршрутка» не їздила. Тоді деякі підприємства закрились, люди почали від’їжджати з міста. З часом все стало на свої місця.
Проте найтяжчим періодом Шумський називає час, коли протягом 8 місяців рашисти регулярно обстрілювали місто:
- Потрібно було обслуговувати тварин, дивитися за їх станом, годувати і все інше. І коли прилітає, то звичайно так дивилися, оглядалися, прислухалися. На щастя, на території зоопарку нічого не вибухало, але залишки ракет є. Був приліт в район зубробизонника.
Був час, коли співробітникам Миколаївського зоопарку доводилося навіть залишатися на робочому місці декілька діб:
- Коли сказали, що на три доби закривають місто і ніхто не повинен виходити з дому, то я залишався тут. Адже тварин потрібно обслуговувати, годувати їх, дивитися за їх станом. Ми були тут декілька днів з колегами, які також змогли залишитися.
Олександр Шумський зізнається, що разом із зоопарком пережив тяжкі часи, проте ні разу не думав про евакуацію, адже відчуває відповідальність за тварин. Чоловік вважає, що заклад за майже два роки війни став сильнішим, адже всі проблеми зоопарк не залишав, а знаходив способи їх вирішення.
Сьогодні завідуючий відділом копитного-хоботних тварин мріє «про мирне життя та щоб якомога більше відвідувачів приходили подивитися на здорових тварин».
Робітниця по догляду за тваринами Ольга Гребеникова у відділі копитного-хоботних тварин працює вже 6 років. Жінка щоденно доглядає за тваринами і вже знає хто з них що потребує:
- Я доглядаю за тварина. Кормлю, прибираю за ними. Кому і манікюр робимо. Тварини люблять слухати. Я так спостерігаю і інколи думаю, що тварини розумніші людей, нам до них далеко. Був такий випадок, коли тільки привезли слонів до нашого зоопарку, і взимку в січні нам завжди доставляють ялинки, ми її кинули слонам біля воріт, ялинка так впала, що не закривались ворота. Ми почали просити слонів про допомогу, один із них вишвирнув її, щоб не валялася під ногами і нам допоміг. Коли прибираємо, вони також нам допомагають. Дуже цікаво спостерігати. Бегемоти слухаються, люблять щоб їм в роті трошки зуби почистили.
Коли жінка приходить на роботу, то одразу йде подивитися, як себе почувають тварини. В цей час слони вже чекають на щось смачненьке:
- Слонам обов’язково треба дати смаколик. У нас Дінкар, якщо не дати нічого смачного, починає гуркотіти, вухами тріпотіти – обов’язково він повинен отримати щось смачне. Потім вмикаємо світло і починаємо працювати. Перевіряємо температуру повітря, щоб вона була комфортною для них, обов’язково слідкуємо за наявністю води. Коли сонечко, то випускаємо на свіже повітря, але вони самі розуміють, що прохолодно, то зроблять коло і заходять у зимовий вольєр. Був нещодавно сніг, хотіли, щоб вони прогулялися на вулиці, а ми поки наведемо порядок. Шанті не вийшов, він розвернувся і пішов, хоботом понюхав і зрозумів, що йому така погода не підходить.
Коли розпочалося повномаштабне вторгнення, жінці неодноразово доводилося ночувати в зоопарку. Ольга Гребеникова живе за містом і через проблеми з громадським транспортом не могла дістатися додому. Жила у закладі навіть два тижні:
- Усі йшли додому, я зачинялась. Світло тоді не можна було вмикати. Найстрашніше було, коли обстрілювали. Спочатку ховалася, дивилася – там стіна, там стіна, тут сіновал, там ще одна стіна. Потім як подумала, що стеля тоненька, страшно стало. Було різне – охоплював і страх, і плакала. Зараз згадую, сміюся, тоді не до сміху було. Діти телефонують, запитують: «Мамо, ти хоч сховалася?». Я говорила, що так, а саме лежу на дивані з кішкою, а воно навколо все громихає. А коли обстріли закінчувалися, починали бегемоти хвилюватися, у воді бовтихатися. Потім слони починали воротами стукати. Загалом, нічого, пережили слава Богу. Спостерігала за тваринами під час обстрілів, то по них ніби не було видно сильної реакції. За слонами один раз підмітила, коли був обстріл на площі Перемоги, то вони не заховалися, не втекли до тамбуру, а стали один до одного і стояли притиснувшись.
Загалом, говорить Гребеникова, увесь час колектив підтримував один одного, що і допомагало долати негаразди:
- У нас дружній колектив. Якось один за одним, щось не виходить, покликав і до тебе прийшли. У нас і начальники не нехтують, коли ми говоримо, що потрібно щось зробити, вони завжди йдуть на допомогу. Таких труднощів, що щось неможливо зробити, такого не було.
Коли ракети прилетіли на територію зоопарку, саме тоді Ольга Гребеникова ночувала на робочому місці:
- Коли ракети прилітали, я тоді тут ночувала. Тоді прилетіла коло акваріума. Так гепнуло. Здається, тоді ж приліт був і біля зубрів. Земля навколо тряслася. Страшно було, особливо, щоб тварини не постраждали.
Жінка зізнається, що в її роботі найбільше подобається доглядати за тваринами:
- Вони такі цікаві. Бегемотиха Рікі у нас така цікава дівчина. Вона полюбляє прийти, відкрити рота, там у неї між зубами сіно застрягає, і вона хоче щоб її почистили. Слони у нас також все розуміють, слухають, виконують команди.
Живе своєю роботою, зокрема, тваринами, та вивченням їх і завідувач відділу віварію Ігор Кльосов. Чоловік працює у Миколаївському зоопарку відносно недавно – з серпня 2022 року. Змінити місце роботи вирішив під час війни.
За словами Кльосова, вони разом з колегами розводять тварин, які йдуть на корм іншим жителям зоопарку. Мова йде про лабораторних миш, щурів, тарганів, хом’яків, кроликів та інших:
- Тримаються тварини двох класів - комахи та ссавці. Завдання відділу, щоб тварини отримували вчасно корм, у них вчасно прибиралося, щоб тварини вчасно отримували воду. Тобто потрібно створити максимально такі умови, щоб вони розмножувалися і хотіли розмножуватися. Кожен день потрібно слідкувати за температурою та вологістю повітря у всіх приміщеннях.
Початок свого робочого дня чоловік порівнює з фільмом «Сам удома», коли головний герой бігав по будинку і кричав. Ігор Кльосов зазначає, що його день починається одразу з декількох справ:
- Переглядаємо всі печатки, кожен замок ми пломбуємо, дивимося, щоб вони були цілими. Знову таки, температуру та вологість перевіряємо, переглядаємо тварин. Відразу ж робимо набір тварин, адже кожен день різні відділи отримують різні корми. Коли відділи приходять, у нас вже повинен бути готовий корм. Наприклад, відділу з хижаками щоденно потрібні два кролика. Вони вже повинні бути відібрані, підготовлені. Адже ведеться чіткий запис - з якої коробки взяли, в який відділ віддали. Тому день наш починається з того, що ми готуємо набір на всі відділи. Коли б не прийшли - у нас вже все готово.
Завідувач відділу віварію зізнається, що найбільше подобається у його роботі контакт з тваринами. Адже саме у його відділі, можна потримати тварин, оглянути, тобто є «прямий контакт».
Коли Кльосов почав працювати у зоопарку, то місто обстрілювали менш інтенсивно, але які наслідки несуть атаки для тварин, він помітив:
- Я запам’ятав момент, коли вночі було настільки шумно, двері міжкімнатні та двері шафи самі по собі відчинялися і зачинялися, шибки дзвеніли. А так як кролики дуже стресонестійкі тварини, то зранку ми виявили декількох кроликів, які померли від страху.
Так, як і іншим працівникам, Ігору Кльосову довелося провести у зоопарку три доби. Чоловік тоді тільки прийшов у новий колектив і одразу, говорить, відбулося «повне занурення у роботу»:
- Коли був комендантський час з п'ятниці до понеділка, тоді хто прийшов у п'ятницю на роботу, залишалися до понеділка жити тут. Кожен перебував у своєму відділі. Ось тоді залишався і я. У битовці ми прибрали, куртки старі розстелили і там ночували. Це було цікаво, я тоді тільки влаштувався сюди на роботу і одразу таке повне занурення у роботу на 24 години.
До війни чоловік писав вірші, брав участь у мотофестивалях, разом з друзями знімали короткометражні фільми, писали сценарії, проте після початку повномаштабного вторгнення рф на територію країни його активне життя змінилося. Сьогодні Кльосов поринув у роботу - збагачує знання про тварин, відвідує інші відділи зоопарку, щоб отримати більше досвіду та досліджує, як збільшити народжуваність його підопічних. Зізнається, що робота з тваринами приносить йому задоволення.
Заступник директора Миколаївського зоопарку Юрій Кириченко розповідає, що заклад і колектив пережили чимало випробувань, проте працівники завжди підтримували один одного:
- Ми відчували підтримку один одного. У нас важкий час - важкий для всіх нас. Ми всі зустрічалися вранці, дивилися один одному в очі, раділи, що ми живі. Кожен раз, коли тривога, обстріли, дзвонили додому, у кого була можливість, дізнавалися що і як, переживали кожну атаку.
Кириченко підкреслює, що всі виклики зміцнили, як заклад, так і колектив. Тому, за його словами Миколаївський зоопарк подолає будь-які перешкоди та підготується до викликів, «головне, щоб скоріше перемогла Україна та закінчилася війна».
